Екологічною нішею, з одного боку, можна назвати "спеціальність" того чи іншого організму, з іншого, екологічна ніша - це сукупність властивостей зовнішнього середовища, до яких пристосовані організми певного виду. Інколи екологічну нішу визначають за тими фенетичними характеристиками, які властиві даному виду. Інколи ж екологічні ніші пропонують розрізняти за характером наслідків впливу організмів на середовище мешкання. Значення має не лише характер екологічної ніші, але й так звана "ширина екологічної ніші", або, іншими словами, екологічна валентність виду.

   Наочною демонстрацією двох груп тварин, що ведуть схожий спосіб життя, але займають різні екологічні ніші, можуть бути кроти та сліпаки. Ті й інші ведуть підземний спосіб життя, ареали їх частково перекриваються, але біотопічні преференції їх абсолютно різні.

   Ареал кротів розташований в лісовій та лісостеповій зонах. Мешкати вони можуть в досить різних біоценозах, як в природних (луки, лісові ділянки, полонини, схили балок та ярів), так і в антропогенних (парки, сади, городи, ландшафтні парки, штучні насипи вздовж залізних доріг і автомобільних трас, тощо). Грунти в згаданих біоценозах переважно гумусні, достатньо зволожені, і, як наслідок - тут вдосталь дощових черв’яків, основної їжі кротів. Орних земель кріт уникає, оскільки від глибокої оранки руйнуються його нори. Але тимчасові кормові ходи по межах полів прокладає охоче. На городах та присадибних ділянках, де земля перекопується поверхнево (на глибину заступа) і де, завдяки регулярному внесенню добрив, багато дощових червів і личинок комах, кроти почуваються чудово. Поширення сліпаків приурочене до цілинних біотопів з пухкими дерновими, відносно сухими грунтами, характерними для степової і, частково, лісостепової зони.

   Про те, що крити і сліпаки займають різні екологічні ніші, свідчить характер їх живлення. Кроти - комахоїдні, живляться тваринною їжею, сліпаки - рослиноїдні, їдять, переважно, корені рослин. Тому ці види, хоча й мають ряд схожих рис в будові тіла, є строго спеціалізованими, як в морфологічному, так і в екологічному відношеннях. Крім того, вони належать до різних таксономічних груп тварин. Кроти - комахоїдні, сліпаки - гризуни.

   Для підземного життя кроти й сліпаки мають ряд як загальних, так і специфічних адаптивних рис в будові тіла. Загальними є видовжене, валькувате тіло, густий, щільний, майже не диференційований волосяний покрив, редукований зір (очі маленькі, або сховані під шкірою, або зовсім відсутні). Кроти риють землю за допомогою широких кігтястих, вивернутих назовні передніх лап. Сліпаки вигризають грунт за допомогою широких різців. Щоб під час риття земля не потрапляла в рот та ніздрі, на губах та носі у сліпаків є спеціальні захисні складки шкіри.

   Вплив кротів та сліпаків на грунтовий покрив (його фізичні і хімічні властивості) багато в чому схожий. Перш за все вражають масштаби риючої діяльності цих невтомних землекопів. Встановлено, що кроти на окремих ділянках можуть викидати на поверхню до 160 тон землі на 1 гектар. Один сліпак в середньому за рік викидає з кормових ходів біля двох кубічних метрів грунту і робить до 300 викидів. На 1 га перелогу число викидів сліпака за 3-4 роки може досягати більше трьох тисяч. Викидаючи грунт з глибоких горизонтів на поверхню, кроти та сліпаки постійно переміщують грунтовий матеріал і сприяють більш швидкому утворенню і підтриманню гумусного шару. Поповнюючи резерв первинних матеріалів і мікроелементів на поверхні грунтів, вони відновлюють та посилюють процеси грунтоутворення і вивітрювання. В перші роки на земляних викидах відбувається різка зміна фітоценозу. На лісових кротовинах першими поселяються лишайники і лише через 3-4 роки - квіткові рослини. Викиди сліпаків заростають бур'янами, потім кореневищними рослинами і тільки потім - пухко-дернинними злаками. Лише через кілька років рослинний покрив на переораній цими тваринами землі набуває характерний для даного фітоценозу вигляд.

   Риюча діяльність кротів призводить до збагачення фауни безхребетних і ускладнює трофічні зв'язки в екосистемі. Основна їжа кротів - дощові черви і личинки багатьох видів комах (в тому числі - шкідників). Дощові черви, поїдаючи екскременти і залишки їжі кротів, приваблюють в кротові ходи жужелиць. Але жужелиці і кроти не конкурують за їжу, бо перші живляться дрібними безхребетними, а останні - більшими. Тобто по відношенню до кротів жужелиці виступають у ролі факультативних квартирантів і коменсалів - "нахлібників". В кротовинах поселяються також інші безхребетні - олігохети, павукоподібні, багатоніжки, комахи. Серед останніх переважають жуки та мурахи. В норах кротів знаходять тимчасову схованку від негоди та ворогів землерийки, кутори, полівки і миші, від спеки ховаються амфібії (переважно - жаби) і рептилії (ящірки та змії). Тут же деякі з них добувають їжу, по норах багато з них і розселяються.

   Характеризуючи в цілому біоценотичну роль кротів та сліпаків, можна сказати, що вона складна і різноманітна, оскільки перш за все їх риюча діяльність відбивається на основних складових екосистем - грунті, рослинності і тваринному населенні.

   В  Україні мешкає один вид крота - кріт звичайний, Talpa europaea. Масове розмноження цих тварин в нашій країні обумовлено багатьма причинами. Це, перш за все, розширення площі придатних для існування ділянок, практично повна відсутність природних ворогів, припинення промислу (в 30-ті роки минулого сторіччя в Україні добували до 10 міліонів цих тварин на рік). Кроти стали злісними шкідниками сіножатей. Через наявність безлічі кротовин заготівля сіна в місцях масового заселення кротами дуже погіршена. В садах та на городах, прокладаючи численні підземні ходи під корінням дерев та просапних культур, кроти викликають їх засихання. Зовсім інакша ситуація склалася зі сліпаками. Основними їх біотопами є цілинні та перелогові ділянки, селяться вони інколи і на межах посівів багаторічних трав, та тільки поблизу балок та ярів, лісосмуг та узлісь. Кормові неглибокі ходи можуть робити і в полях, але постійні і виводкові - лише на неорних землях. Оскільки через господарську діяльність людини придатних для існування сліпаків біотопів майже не залишилось, вони почали катастрофічно швидко зникати з фауни. Тобто, скорочення чисельності і ареалу тварин викликано знищенням середовища існування людиною. Сліпаки на даний час збереглися лише на території заповідників. Частина їх поселяється і в так званих "стаціях переживання" - в балках, на узліссях острівних лісів, в шлейфах лісосмуг, на узбіччах відчуження вздовж шосейних доріг та залізниці. Якщо створюються сприятливі умови довкола цих стацій, сліпаки починають розширювати свою зону існування, але досить довго мешкати на такій території не можуть. Через різке скорочення ареалу і чисельності популяцій всі види сліпаків що мешкають в нашій країні (білозубий, піщаний і буковинський) занесені до Червоної книги України.

   Таким чином видно, що вид з ширшою екологічною валентністю має більше шансів пристосуватися до умов середовища, що швидко змінюються під впливом людської діяльності, ніж вид, потенційні можливості якого обмежені.