Екологічна ніша - одне з фундаментальних понять в сучасній екології. В науковий обіг його ввів орнітолог Дж. Грінелл в 1917 році. Екологічна ніша - це, як казали раніше, "професія" організму в екосистемі. Іншими словами, більш сучасне визначення, це сукупність характеристик, що вказують на положення виду в екосистемі.

   В будь-якій зрілій екосистемі еконіші дуже тісно упаковані. Відкрити нову нішу чи втиснутись в угруповання прибульцю зі сторони практично неможливо. Але був час, коли цілі комплекси екологічних ніш були вільними. Таким незайнятим комплексом довгий час залишались ніші нічних літаючих мисливців. Сови та дрімлюги зайняли частину цього комплексу. Але цих видів було замало - ніші залишались частково невикористаними. Ссавці теж втрутились в конкурс за місце в цих нішах, хоча їм довелось вирішити цілий ряд дуже складних проблем. По-перше, треба було навчитись літати, літати впевнено і швидко. По-друге, треба було якимось чином пристосуватися до нічної пітьми і навчитись у ній орієнтуватися.

   Всі ці проблеми вдало і оригінально були вирішені рукокрилими. Вони з'явились 60-70 мільйонів років тому, коли у якихось деревніих комахоїдних ссавців сформувались літальні перетинки, схожі на ті, як й зараз є у кагуанів. Перетинки надалі еволюціонували в справжні махальні крила.Перетинку крила у рукокрилих підтримують кості чотирьох дуже довгих пальців рук. М'язи, що приводять крила в рух, складають всього 7% від маси тіла (у птахів - у двічі-тричі більше).

   Для вирішення другої проблеми - впевненої орієнтації в темряві - кажани використали досить оригінальний механізм - ехолокацію. Більше 200 років тому італійський вчений Л. Спаланцані встановив, що кажани вільно літають в абсолютно темних приміщеннях, де сови робляться безпорадними. Та тільки в середині XX сторіччя вдалося довести, що впевнено літати в темряві, виявляти та полювати здобич летючим мишам допомагають своєрідні локатори. Вони випромінюють короткі ультразвукові імпульси тривалістю від 0,01 до 0,02 секунди, відлуння яких від предметів і здобичі потім сприймається вухами тварини. Людина не може чути цих звуків. За швидкістю повернення сигналу (луна) кажани безпомилково визначають відстань до предмета (не лише до стовбура дерева чи стіни печери, а, скажімо, до комара, що летить). За характером відбитого звукового імпульсу вони можуть точно визначити форму і розміри цього предмета. Виявивши ціль, летюча миша повністю замовкає (тому що жертва також може чути сигнали, що посилає тварина), атакує здобич, як то кажуть, наосліп, та, як правило, вдало.

   Всіх кажанів, що мешкають в помірних широтах, можна поділити на дві екологічні групи: перелітні та осілі. Перші двічі на рік здійснюють дальні міграції. Осілі рукокрилі не роблять довгих перельотів, а зимують на горищах, в підземеллях, в теплих підвалах, покинутих бетонних приміщеннях, щілинах кілець колодязів та в інших затишних місцях. Восени у кажанів, так само як у птахів, відбувається накопичення жирових речовин. Однак, на відміну від птахів, у яких жир відкладається або під шкірою, або в черевній порожнині у вигляді потужних жирових прошарків, у кажанів він резервується в області лопаток у вигляді великих жирових подушок. Накопичення резервного жиру свідчить про готовність організму до міграції чи майбутньої зимівлі. Один з перших проявів зимової сплячки у рукокрилих - повне припинення живлення і зникнення харчових рефлексів. Одночасно сильно сповільнюється дихання (5-6 вдохів на хвилину, інколи пауза між вдихами розтягується до 15 хвилин). Ритм серцевих скорочень також сповільнюється, пульс падає до 8 ударів серця на хвилину, тоді як у активних тварин під навантаженням він може досягати 420 скорочень на хвилину. Падає і температура тіла, вона лише на кілька градусів перевищує температуру повітря. Так, у рудої вечірниці в активному стані температура тіла досягає 38^оC, а в сплячці опускається до 0,1^оC. Здатність переходити в стан заціпеніння (анабіоз) - біологічно доцільне захисне пристосування, що дає кажанам можливість переживати безкормний період. Здатність впадати у сплячку виробилась у них в зв'язку з життям в холодному кліматі.

   Кажани - група високо спеціалізованих тварин, через що вони обмежені у виборі місць існування і дуже чутливі до різких змін середовища, особливо таких, що пов'язані з дією антропогенних факторів - забруднення, знищення місць існування, турбування, погіршення кормової бази, тощо. Більшість летючих мишей фауни України - рідкісні та зникаючі види, що охороняються законом. Майже половина з них (12 з 26, що є у фауні країни), занесені до Червоної книги України. Практично у повному складі європейські види кажанів внесені в бернські списки тварин під охороною. Третина видів нашої фауни кажанів внесена в Червону книгу європейських хребетних.