Національний науково-природничий музей Національної академії наук України

Бюсти

Володимир Іванович Вернадський

Народився 12 березня 1863 р. в Санкт-Петербурзі в родині економіста.

Після закінчення природничого відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету у 1885 р., він залишається працювати хранителєм мінералогічного музею.

З 1890 р. В.І. Вернадський працює в Московському університеті на кафедрі мінералогії.

У 1892 р. він захищає дисертацію на ступінь магістра геології , а у 1897 р. - доктора наук і стає екстраординарним професором Московського університету.

В 1906 р. його обирають дійсним членом-ад'юнктом з мінералогії, а в 1908 р. - екстраординарним академіком з мінералогії Петербурзької Академії наук.

В.І.Вернадський – організатор і перший президент Української академії наук (1918-1921), голова Тимчасового Комітету, утвореного для формування Національної Бібліотеки в м. Києві (1918); організатор і директор Радієвого інституту (1922-1939), організатор Лабораторії живої речовини (1927), Біогеохімічної лабораторії (1928), Комісії з вивчення важкої води (1934), Міжнародної комісії з визначення віку порід радіоактивними методами (1937), Метеоритного комітету і Комісії по ізотопах (1938). Він – доктор мінералогії і геогнозії (1897), професор (1898), академік Петербурзької Академії наук (1909, з 1917 р. – Російської академії наук), академік Української Академії наук (1918).

Він був членом ЦК партії кадетів, членом Тимчасового уряду Росії в ранзі товариша міністра, головою комісії Міністерства освіти та мистецтв уряду Української держави за часів гетьмана Скоропадського.

Володимир Іванович Вернадський став лауреатом Сталінської премії 1-го ступеня у 1943 р.

Помер Володимир Іванович Вернадський у Москві 6 січня 1945 р. Він залишається одним з найвизначніших мислителів ХХ сторіччя.

Павло Аполлонович Тутковський

Народився Павло Аполлонович 1 березня 1858 р., в селищі Липівці теперішньої Вінницької області в родині службовця.

Після закінчення Київського університету у 1882 р. працював зберігачем геологічного й мінералогічного кабінетів. У 1895 р. він подає свій проект водопостачання Києва.

Саме завдяки йому Київ стає одним з перших європейських міст, що забезпечило себе артезіанською водою.

В 1883 р. Павла Тутковського обирають почесним членом Київського товариства природознавців, згодом - дійсним членом Петербурзького мінералогічного товариства, членом Бельгійського товариства геології і палеонтології в Брюсселі, почесним членом товариства любителів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті.

За дорученням Київського товариства природознавців П.А.Тутковський з 1884 по 1902 р.р. проводить геополітичні дослідження практично всіх губерній України.

Протягом 1904-1914 р.р. він – викладач, інспектор і директор народних училищ на Волині; професор у Київському університеті. У 1924 р. П. А. Тутковський заснував у АН УРСР науково-дослідну кафедру геології, перетворену згодом в Інститут геологічних наук.

Павло Аполонович з 1926 р. перший директор Інституту геологічних наук Академії наук УРСР.

В 1924 р. збувається мрія вченого про створення Національного геологічного музею в Києві. Павло Тутковський бере участь в організації бібліотеки Академії наук та Інституту наукової мови.

Помер Павло Аполлонович Тутковський 3 червня 1930 р. в Києві і похований на Лукьянівському цвинтарі. Він був видатною людиною і безмежно любив рідну землю.