Національний Науково-природничий Музей

Будова Землі і земної кори

 Земна куля має концентричну структуру. Вона складається  з зовнішніх оболонок  – газової (атмосфери), водної (гідросфери), кам’яної (літосфери – земної кори) і внутрішніх – мантії та ядра. Виділяють два типи земної кори – океанічний та континентальний. Океанічна кора складена з осадочного і базальтового шарів і має товщину близько 10 км. Континентальна кора складена  осадочним, гранітним та базальтовим шарами; її потужність майже 20 – 70 км. Щільність порід земної кори 2,7-2,8 г/см3. Від мантії земна кора відділена поверхнею Мохоровичича. З верхньою  частиною  мантії – астеносферою  пов’язаний  горизонтальний рух літосферних плит. Потужність шару астеносфери 50-60 до 250 км. Мантія Землі простягається до глибини 2900 км. В її межах розташовані верхня та нижня мантії. Тиск у верхній мантії сягає  15-30 тис. атмосфер, температура можливо 20000, щільність речовини 3,3-3,4 г/см3. В нижній мантії ці показники такі: 130 тис. атмосфер, температура майже 30000, щільність 5.5- 5.7г/см3. Породи, що складають  мантію,  це силікати заліза і магнію.
Ядро Землі складене з зовнішньої  рідкої  оболонки та твердого внутрішнього ядра. Склад ядра – нікелисте залізо, сірка, можливо інші елементи. Температура в ядрі сягає 50000, тиск 3-4 млн. атмосфер, щільність 12,5-13 г/см3. (№1)
В земній  корі виділяють  жорсткі стійкі ділянки з великою потужністю “гранітного” шару – платформи та щити;  активні рухомі ділянки з тонким “гранітним” шаром або без нього – геосинкліналі. В історії Землі площа платформ зростає через перетворення геосинкліналей у платформи.
У вітрині 2 експонується стенд “Тектоніка плит”, який посвячений    теорії тектоніки літосферних плит, або нової глобальної тектоніці. На стенді показано розташування континентальних та океанічних плит, які “плавають” на пластичній астеносфері. Стрілками відмічені напрямок руху та швидкість переміщень плит  від 0.9 до 12 см на рік. Межі  плит  відмічені сучасними поясами сейсмічності. Через тріщини в океанічній корі мантійний матеріал (магма) потрапляє на дно океану  і формує серединно-океанічні хребти (СОХ). При цьому нарощується та розширюється океанічна кора. На стенді показані варіанти зіткнення плит між собою, співвідношення континентальних та океанічних плит, і як наслідок цього, розвиток  вулканізму, сейсмічності, гороутворення, виникнення острівних дуг (наприклад, Алеутські острови), глибоководних жолобів (Маріанський, Зондський та інші  жолоби), а також ендогенних родовищ.

На подіумі вітрин 2-3 експонуються зразки гірських порід, що зазнали розривних (диз’юнктивних) та складчастих (плікативних) деформацій.