Національний Науково-природничий Музей

Палеоген- час панування птахів та ссавців

Наприкінці крейдового періоду відбулися докорінні зміни в географії Землі, континенти набули обрисів, досить близьких до сучасних. В цей час дуже посилилась вулканічна діяльність, що викликало сильні зміни в атмосфері планети і помітні перетворення в тваринному та рослинному світі. Так, динозаври і багато інших представників мезозойської фауни, які нещодавно переживали свій найбільший розквіт, наприкінці крейди починають занепадати, а на межі мезозою і кайнозою раптово вимирають. Найбільш вірогідно, що причиною їхнього зникнення з поверхні планети стала глобальна катастрофа — 65 млн років тому на Землю в районі півострова Юкатан впав астероїд. Страшенний вибух лишив по собі велетенський кратер діаметром у 180 км, а хмари пилу та диму на довгий час закрили Землю від Сонця. Значне похолодання та темрява призвели до зникнення більшості видів мезозойських тварин і рослин. З хребетних тварин цю катастрофу змогли пережити лише дрібні види, а від колишнього величезного різноманіття динозаврів збереглися лише птахи. Та невдовзі стався новий вибух — вибух видоутворення. Так розпочалася кайнозойська ера — час бурхливої еволюції ссавців. Наприкінці її з'являється людина.

                Кайнозойську еру, яка триває донині, розділяють на 3 періоди — палеогеновий, неогеновий та четвертинний.
Вітрини 50-52.  Палеоген включає палеоценову, еоценову та олігоценову епохи, які відрізняються одна від одної особливостями рослинного і тваринного світу, а також ступенем еволюційного розвитку низки їхніх характерних представників.
В палеогені триває розквіт акулових (Selachioidei), широко поширені костисті риби (Teleostei), особливо ряди коропоподібних (Cypriniformes), оселедцеподібних (Clupeidiformes), окунеподібних (Percidiformes) та ін. І якщо від акул добре зберігаються лише окремі зуби (у кархародона вони досягали довжини 10 см), то цілі кістяки костистих риб часто знаходять у київських еоценових мергелях при будівництві метрополітену.
З наземних хребетних в палеогеновому періоді розвиваються хвостаті та безхвості земноводні, близькі до сучасних. З мезозойських плазунів збереглися лише деякі черепахи, крокодили та палеофіди. Досягають розквіту ящірки та змії. Швидкими темпами еволюціонують птахи, з'являються представники сучасних родин чистунів, куликів, дрохв, журавлів тощо. На суходолі досить тривалий час панують велетенські нелітаючі птахи — епіорніси (Aepyornithes) із бігаючих, або плоскогрудих, а з літаючих — діатрими (Diatryma) та фороракоси (Phororhacos), які втратили здатність до польоту, але були найбільшими хижаки того часу.
Вітрини 53, 54.  Палеоценова епоха була ніби перехідним етапом між мезозоєм та кайнозоєм. Її фізико-географічні умови мали багато спільного з такими у крейдову епоху. Клімат був, переважно, м'яким та теплим. В районі сучасного Києва росли пальми, лаври та інші представники тропічної флори. Широко поширилися рододендрони. Покритонасінні рослини, напевно, ще не були листопадними. Рясно представлені двостулкові молюски — остреї, пектунуліси, кардіди, модіоли та ін., а з черевоногих — церити, турителі, ципреї тощо. З комах відомі терміти, богомоли, метелики тощо.
В палеоцені починається експансія та швидка еволюція ссавців, з'являється багато плацентарних. Більшість із них існувало досить нетривалий час. Це астрапотерії (Astrapotheria), літоптерни (Litopterna), нотоунгуляти (Notoungulata), діноцерати (Dinocerata), тілодонти (Tillodonta), теніодонти (Taeniodonta), пантодонти (Pantodonta) та ін. Крім того, розвиваються кондиляртри (Condylarthra) — предки усіх копитних. М'ясоїдні ссавці були представлені досить примітивними хижаками — мезоніхіями (Mesonichia), дідимоконідами (Didymoconidae) та креодонтами (Creodonta). З сучасних рядів у палеоцені вже відомі неповнозубі (Edentata), гризуни (Rodentia), зайцеподібні (Lagomorpha), примати (Primates) тощо.
Вітрини 55-58. В еоценову епоху почалося альпійське гороутворення, яке призвело до виникнення Альп, Карпат, Балканських, Кримських та Кавказьких гір. Більшу частину території України вкривали тепловодні морські басейни, найглибшим з яких був Київський. Еоценова блакитна спондилова глина, або київський мергель, містить рештки не лише морських безхребетних, але й риб та китів-зеуглодонів. У теплих еоценових морях розвиваються нумуліти — велетенські форамініфери (до 160 мм в діаметрі), що одержали свою назву за подібність до монети (лат. "nummulus" — монета). Численними були різноманітні двостулкові та черевоногі молюски. З головоногих швидко еволюціонували двозяброві, особливо розширили свій ареал процвітаючі і нині каракатиці, восьминоги та кальмари. Серед голкошкірих було багато морських їжаків, особливо неправильних, та морських лілей. Збереглося ще чимало специфічних родів комах.
В цю епоху тривав розквіт покритонасінних рослин (деякі з них вже стали листопадними) та хвойних, але число родів і видів останніх дещо скоротилося. У порівнянні з сучасністю, субтропічна і тропічна рослинність була поширена набагато далі на північ. У межах сучасного Полісся поблизу Києва прибережну сушу омивали теплі морські течії. Тут росли пальми, магнолії, мирти, лаври, цинамони, олеандри, бамбуки, болотні кипариси та інші теплолюбні рослини. У місцях, віддалених від теплих вод моря, зростали рослини, властиві помірному поясу, — сосни, дуби, буки, каштани, липи, верби, берези, тополі, ліщина тощо.
На межі палеоцену і еоцену в теріофаунах Північної півкулі відмічається грандіозна перебудова, пов'язана зі зміною домінантних груп: повсюдно палеоценові архаїчні плацентарні ссавці замінювалися представниками сучасних рядів. Хоча серед м'ясоїдних звірів ще досить довго продовжують домінувати креодонти (пізній еоцен є навіть часом нової адаптивної радіації Hyaenodontinae), на зміну їм поступово приходять справжні хижі ссавці (Carnivora). Процес фауністичної перебудови відбувався і серед дрібних ссавців: анагалід, нотоунгулят і міксодонтів замінюють зайцеподібні та гризуни; лептиктид, палеориктид та інших архаїчних комахоїдних — їжакові та землерийкові. В цей час з'являються і найпримітивніші стародавні кити (Archaeoceti). Один з їх представників, — базилозавр (Basilosaurus), або зеуглодон, мав рибоподібну форму тіла і сягав у довжину 20-25 м. Його щелепи були оснащені великими конічними зубами; живився він переважно рибою. Хребці та ребра цього кита знайдено на території Києва при будівництві метрополітену.

                Серед рослиноїдних ссавців ще якийсь час домінували пантодонти, диноцерати і кондиляртри. Деякі з цих тварин мали незвичайний вигляд. Так, фенакодус (Phenacodus), що належав до останніх, був твариною середніх розмірів, зовні нагадував собаку, але на його п'ятипалих кінцівках вже зазнав значного розвитку середній палець. Уінтатерій (Uintatherium), північноамериканський представник диноцератів, мав на голові рогоподібні вирости. Але поступово цих архаїчних звірів змінили непарнопалі (Perissodactyla) та парнопалі (Artiodactyla). Вже на початку еоцену перші були репрезентовані всіма основними гілками — палеотеріями (Palaeotheriidae), халікотеріями (Chalicotheria), бронтотеріями (Brontotheria), тапіроподібними (Tapiroidae), носорогоподібними (Rhinocerotoidea), конячими (Equidae) тощо.
До останніх належав гиракотерій (Hyracotherium), якого ставлять у ряд безпосередніх предків конячих. Цей мешканець низинних лісів Європи та Північної Америки мав невеличку голову, струнке тіло до 60 см завдовжки та своєрідні кінцівки: передні з чотирма, а задні — з трьома пальцями, які закінчувались копитами.
З парнопалих, серед яких найбільш численними були свиноподібні (Suiformes), привертають увагу дрібні, розміром з зайця, архаїчні дихобуніди (Dichobunidae). Їхні чотирипалі кінцівки закінчувалися масивними, майже однаковими за довжиною пальцями. З'являються жуйні тварини (Ruminantia).
Еоценом датується і поява перших хоботних (Proboscidea). У меритерія (Moeritherium) з Північної Америки, який належить до окремої родини цього підряду, хобот ще був відсутній, а плескатий низький череп мав майже всі передні зуби. З останніх лише другі різці були дещо збільшені, сама ж тварина була порівняно невелика за розмірами.
Вітрини 59-62.  В олігоцені тривало альпійське гороутворення, наприкінці цієї епохи в основних рисах сформувалась альпійська гірська область. Клімат у середній та південній смузі Європи був теплим, тому у середній смузі, в межах поширення тургайської флори, широко розвинулися бурштиноносні хвойні ліси. Всесвітньо відомий бурштин (янтар) з Прибалтики, але зустрічається він і в Україні, зокрема — в околицях Києва. В цих лісах росли ялини, сосни, кедри, смереки, секвої, болотні кипариси, таксодії, подокарпуси, фінікові пальми, буки, каштани тощо.
Комахи олігоцену добре відомі за рештками, знайденими у бурштині. Це більше ніж 500 видів мух, понад 450 видів жуків, 150 волохокрильців, 100 перетинчастокрилих, 50 видів метеликів, а також сіноїди, тарганоподібні, цикадки, сітчастокрилі, терміти та ін.
В мілководних олігоценових морях мешкали різноманітні безхребетні. Важливу роль породоутворювачів відігравали нумуліти, моховатки, корали тощо. Із численних молюсків багато родів дожило з того часу до наших днів.
Сумчасті ссавці в олігоценову епоху були поширені значно ширше, ніж нині — їхні рештки відомі з Північної Америки та Західної Європи. В Голарктиці спостерігається становлення сучасних родин комахоїдних, з'являється багато нових родин гризунів, із зайцеподібних широко поширюються палеолагіни (Palaeolaginae).
В результаті зникнення на рубежі еоцену і олігоцену Тургайської протоки, що відокремлювала Європу від Азії, та консолідації більшої частини європейської суші, понад двадцяти родин ссавців проникли із Азії до Європи. Серед них були їжакові, плезіосорециди, гетеросорециди, землерийкові, зайцеподібні, хом'якоподібні, аплодонтові, білячі, еоміїди, боброві, котячі, віверові, куницеві, єнотові, ведмежі, ентелодонти, пекарієві, свинячі, лептомеріциди, трагуліди та носорогоподібні. Ця міграція мала кілька послідовних хвиль, однак представники більш ніж половини зазначених груп з'явилася в Європі вже на самому початку олігоцену. Передумовою цих подій була не тільки поява нових континентальних зв'язків, але й відсутність кліматичного бар'єру та вищий рівень еволюційного динамізму іммігрантів стосовно місцевих форм, що забезпечив їм більшу конкурентоздатність. Проникнення азіатських груп збіглося в часі з вимиранням європейських палеоцен-еоценових форм. Воно відбувалося, імовірніше всього, через Передню Азію і Балкани, що були на той час відокремлені від Західної Європи Рейнським грабеном та Панонським басейном. Періодичне обміління останнього внаслідок тектонічних циклів альпійського орогенезу час од часу відкривало азіатським групам можливість проникнення до Європи. Гієнодонтіи, що також тут розселилися, були, переважно, великими хижаками. Їхня поява суттєво вплинула на склад травоїдних тварин континенту, оскільки до цього європейські м'ясоїдні ссавці були за розмірами не більші за кішку (Proviverrinae з креодонтів та архаїчні представники Сarnivora). Але з часом домінуюче положення великих м'ясоїдів займають справжні хижаки — більш високоорганізовані форми з добре розвиненим мозком і краще пристосовані до полювання та живлення м'ясною їжею. Зокрема, починають розвиватись котячі та псові, в морях з'являються перші тюлені.
Триває розквіт непарнопалих, особливо носорогоподібних. Просторами Азії в цей час блукали велетенські безрогі індрикотерії (Indricotherium), які досягали 8 м заввишки, мали довгу шию, високі колоноподібні ноги і могли легко діставати листя та гілля високих дерев. Масивні малорухомі аминодонти (Amynodon) "розкошували" в болотах і тихих заводях. Бронтотерії, що мешкали в Азії та Північній Америці, досягли своїх максимальних розмірів; їхні голови прикрашали складні рогоподібні утворення. Ще зберігаються гіракодонти, але починається час розквіту справжніх носорогів та з'являються трьохпалі коні — мезогіпус і міогіпус. Найбільших розмірів досягають халікотерії.
В олігоцені бурхливо розвиваються свиноподібні. Серед них були і м'ясоїдні форми. До таких, зокрема, належать ентелодони (Entelodon). Ці великі (до 1,5 м заввишки і до 3 м завдовжки) довгоногі тварини мабуть живились не стільки рослинною їжею, скільки трупами травоїдних чи, навіть, полювали на останніх. За назвою антракотерія (Antracotherium), — однієї з свиноподібних тварини того часу, олігоценову фауну хребетних суходолу часто називають "антракотерієвою". До свиноподібних належать і коротконогі ореодонти, і дрібні кайнотерії, що були конвергентно подібні до зайців і також добре стрибали. У цей час досягли розквіту дрібні безрогі жуйні (Ruminantia) родів продремотерій (Prodremotherium) та лофіомерікс (Lophiomerix). Вони, як і давні оленеподібні — палеомеріциди, вірогідно мешкали в заплавах річок та поблизу інших водойм. У олігоценового палеомастодонта (Palaeomastodon) вже з'явилось багато ознак, властивих типовим хоботним.
Вітрина 62а. На території України палеогеновий період представлений відкладами палеоценової, еоценової та олігоценової епох.
Морська фауна палеоцену України (пісковики цього віку є лише в Карпатах та в Криму, в геологічному ж розрізі в околицях Києва палеоценових відкладів немає) характеризується розвитком велетенських фораменіфер — нумулітів. В ній багато представлені молюски: остреї, пектункулюси, кардіди, пектени та інші двостулкові, з черевоногих молюсків відомі церити, турителі, апорайси, ципреї та інші. В глауконітових пісках палеоцену зустрічається багато зубів акул. Дуже численними були діатомові водорості, з мікроскопічних кременистих скелетів яких формувалися поклади діатоміту.
В районі Києва еоценові відклади представлені, переважно, київським мергелем, який містить чимало скам'янілостей. В ньому знайдені скелети костистих риб, рештки морських черепах та крокодила, кістки якогось кулика, хребці та ребра зубатого кита-зеуглодона (Basilosaurus). З безхребетних мешканців еоценових морів найбільш помітними є нумуліти та двостулкові молюски, досить численними були морські їжаки, а в теплих водах — корали. З морських рослин найбільш масовими були діатомеї. На суходолі, що знаходився в межах України, в цю епоху росли пальмові ліси з лавром, бамбуком та ліанами, вздовж узбережжя тягнулись мангрові болота. Існувала і бореальна рослинність — буки, дуби, каштани, берези, а також болотні кипариси та секвої.
Олігоценові відклади в Україні дуже цікаві знахідками бурштину, яким особливо багата Рівнинщина та правий берег Дніпра на відрізку Києв - Канів. "Янтарні" ліси знаходились в межах поширення бореальної тургайської флори. В них зростали також секвої, болотні кипариси, кедри, фінікові пальми, буки, каштани, дуби, клени, крушина, в підліску ще збереглися пальми роду Sabal. У Клесівському місцезнаходженні бурштину знайдено скам'янілі шишки олігоценових сосен, смола яких і перетворювалася на бурштин. Багато відбитків рослин знаходять і в самому бурштині. В ньому часто зустрічаються і рештки тварин, що чудово збереглися. І не тільки комах, але й дрібних ссавців та ящірок, а також шерсть великих ссавців. Знахідки у бурштині оводів та ґедзів свідчать про наявність великих ссавців, зокрема — копитних. Найбільш помітними представниками фауни того часу були антракотерії та носороги.