Національний Науково-природничий Музей

Плазуни- володарі суходолу, морів та повітря

Мезозойська ера продовжувалася приблизно 185 млн років. Її підрозділяють на тріасовий, юрський та крейдовий періоди, з яких найдовшим був останній (тривав близько 80 млн років). Початок цієї ери збігається з кінцем варисцийських горотворчих процесів, а кінець — з початком альпійської складчастості.
                У біологічному плані мезозойська ера, яку називають ерою рептилій, була часом переходу від старих, примітивних, до нових, прогресивних форм життя. Фауна і флора мезозою виступають у дуже оновленому складі. Глобальна катастрофа, що сталася 251 млн років тому, на межі між пермським та тріасовим періодами, знищила близько 90% палеозойських видів. Незважаючи на це, за дуже короткий час рослинний і тваринний світ мезозою став значно багатшим і різноманітнішим за палеозойський.
                Вітрина 33. В тріасовому періоді суша розділяється на два континенти — Лавразію у північній півкулі та Гондвану на півдні. Западина між ними була заповнена океаном, що має назву Тетис. Скорочується площа морських басейнів. На суходолі розвиваються відкриті простори, подібні до степів, саван та пустель. У морях та прісноводних водоймах відбувається розквіт сифонеїв — харових водоростей (Charophita), рештки яких відіграють важливу роль у стратиграфії тріасу.
                Аридизація клімату призвела до вимирання багатьох плауноподібних та папоротеподібних, але надало величезну перевагу насінним рослинам. До найбільш численних і цікавих голонасінних початку мезозойської ери належать цикадові (Cycas) або сагові. Зовні вони походили на деревоподібні папороті та пальми — верхівки їхніх стебел прикрашало довге пір'ясте листя (наприклад, рід Pterophyllum). Крім цикадових, велике поширення одержали беннеттитові (Bennettitales). В цілому вони нагадують справжніх цикадових, але їхнє насіння починає здобувати міцну оболонку, що надає беннеттитовим подібності з покритонасінними. Є й інші ознаки їхньої адаптації до умов більш посушливого клімату.
                В цей час швидко розселяються хвойні і серед них ялиці, кипариси, тиси. З числа гінкгових широке поширення одержав рід Baiera. Листя цих рослин мало форму віялоподібних пластинок, глибоко розсічених на вузькі смуги. Папороті (Hausmannia та інші Dірtеrіdасеа) захопили вологі тінисті місця по берегах невеликих водойм, але серед них відомі і форми, що росли на скелях (Gleicheniacae). По болотах зростали хвощі (Equisetites, Phyllotheca, Schizoneura), які, однак, не досягали  розмірів своїх палеозойських предків.
                Вітрина 34.  Світ найпростіших тріасу був надзвичайно різноманітним. Безхребетні вже були близькими до сучасних — вапнякові губки, моховатки, брахіоподи, листоногі раки (Phyllopoda) з гнатостраків (Gnathostraca) та остракоди (Ostracoda). На зміну палеозойським табулятам і чотирьохпроменевим коралам приходять шестипроменеві корали (Hexacoralla), колонії яких стали головними рифоутворювачами. Помітне місце у морях займали головоногі молюски-амоніти (Ammonitida) — з 52 відомих родин амонітів в тріасі існувала майже половина. Ці тварини водилися у такій величезній кількості, що їхні черепашки зустрічаються практично в усіх морських відкладах цього часу. Вони з'явилися ще в силурі і пережили свій перший розквіт в девоні, але найвищого різноманіття досягли у мезозої — лише в тріасі виникло понад 400 нових родів амонітів. Особливо характерними для тріасу були цератитиди (Ceratitida). До кінця цього періоду більшість древніх груп амонітів вимирає, однак у Тетисі, гігантському мезозойському Середземному морі, зберігаються представники філоцератид (Phylloceratida). З'являється багато нових родів двостулкових молюсків (Pseudomonotis, Pteria, Doonella та ін.). На початку цього періоду відмічається також поява перших устриць, що пізніше стануть однією з найпоширеніших груп молюсків у морях мезозою. З голкошкірих значного розвитку досягли морські лілеї, чиї численні рештки брали участь в утворенні вапнякових товщ. Велике значення для стратиграфії тріасу мають правильні ("нові") морські їжаки з п'ятипроменевою симетрією панциру. Численними і різноманітними були комахи.
                З палеозойських риб мало які перейшли до мезозою. Так, рід Xenacanthus, відомий з тріасу Австралії, є останнім представником прісноводних акул. Морські ж акули продовжують розвиватися протягом усього мезозою. Променепері риби від тріасу до наших днів зберігають пануюче положення, в морях з'являються перші костисті риби (Teleostei).
                Найстрашнішими ворогами риб того часу були "рибоящери" — іхтіозаври (Ichtiosauria). Тіла цих рептилій мали ідеально обтічну форму і зовні вони нагадували сучасних дельфінів. Їхня шкіра була голою, череп видовженим, кількість зубів у тих форм, що живилися рибою, доходила до 200. Деякі види полювали на головоногих молюсків. Розміри іхтіозаврів коливалися від 2 до 12 м (Stenopterygius), тіло завершувалося хвостовим плавцем, передні кінцівки перетворилися на плавці. Кістяки іхтіозаврів, в області черева яких інколи знаходили рештки зародків, свідчать про їхню живородність. Процес пологів був тривалим, маля хвостом вперед покидало тіло матері коли вже вміло користуватись плавцями.
                Вітрини 35-36. Хоча на початку тріасу лабіринтодонти (Mastodonsaurus, Trematosaurus і ін.) ще були численними, то до кінця тріасу ці "панцирні" земноводні зникають. Деякі з них, очевидно, встигли дати початок предкам сучасних амфібій. Великі стегоцефали в тріасі вимирають, але у окремих зонах ще залишаються лабіринтодонти-хігутізаври (Сhigutisaurus), трематозаври (Trematosaurus) і плагіозаври (Plagiosaurus) — хижаки, що мешкали у прибережній зоні морів. У той же час, меншає котилозаврів та великих звіроподібних плазунів, які згодом вимирають. З останніх діцинодонт-каннемейерія (Kannemeyeria) досягав розмірів носорога.
                Теплий клімат тріасу сприяв розвиткові нових груп рептилій. У цей час прогресують вищі теріодонти (Theriodonta), які відіграли важливу роль в еволюції хребетних. З'являються завроптеригії (Sauropterygia), плакодонти (Placodontia) та черепахи (Chelonia). Плакодонт-плакохеліс мав черепахоподібне тіло, вкрите плескатим панциром. Черепахи теж мали добре розвинений панцир. У морях плавали довгошиї та довгохвості плезіозаври (Plesiosauridae), чиї кінцівки перетворились на величезні ласти. З групи архозаврів (Archosauria), що швидко розвивалася, добре відомий прісноводний крокодилоподібний белодон (Belodon) завдовжки до 6 м, з 180 гострими зубами у кожній щелепі.
                Наприкінці періоду широко поширюються ящеротазові (Saurischia) та птахотазові (Ornithischia) динозаври, що панували на Землі багато мільйонів років. У ящеротазових целурозаврів добре простежується деградація передніх кінцівок — від досить довгих у амозавра до коротеньких у прокомпсогнатуса. Починають пристосовуватись до живлення рослинністю платеозаври (Plateosaurus) — порівняно невеликі (до 8 м завдовжки ) рухливі рептилії, що ходили на двох ногах і мешкали, вірогідно, на рівнинах.
                Вітрина 37.  Тріас знаменує появу перших ссавців (Mammalia). Їхніми безпосередніми предками були цинодонти, що мали, як і інші групи теріодонтів, низку звіриних ознак, таких як теплокровність, вкрите хутром тіло, вторинне піднебіння, дифіринційована зубна система, редукція задніх кісток нижньої щелепи, довга шия, що складається з семи хребців тощо.
                Перші звіроподібні тварини з'являються ще у пізньому тріасі (225 млн років тому). В систематичному плані вони займають проміжне положення між плазунами та власне ссавцями (клас Mammalia) і не розглядаються вченими як представники класу Reptilia. Ці форми, як і найдавніші звірі, мали дуже тендітний кістяк та дрібні розміри, що утруднює пошук їхніх решток — переважно ізольованих зубів та фрагментів кістяка. Так, морганукодон (Morganucodon) з пізнього тріасу Англії ще зберіг чимало рептилійних ознак. Він був усього 2-3 см завдовжки, міг добре стрибати та лазити. Еритротерій (Erythrotherium), ще одна подібна до ссавців тварина, жив у пізньому тріасі Південної Африки. Проте, в цей самий час в Європі вже зустрічались галаутерії (Hallautherium) — справжні ссавці з вимерлої групи триконодонтів (Triconodonta). Це були маленькі комахоїдні звірки, що ймовірно вели нічний спосіб життя. Знахідки цілих скелетів цих тварин у відкладах ранньої крейди є унікальними. Цікаво відзначити, що невеличкі давні ссавці протягом 160 мил. років жили в тіні величезних динозаврів, які з'явилися майже одночасно з ними наприкінці тріасового періоду.
                Вже серед найдавніших ссавців простежуються різні філогенетичні лінії зі значними морфологічними відмінностями. Поряд із видами, пристосованими до харчування комахами, м'ясом і яйцями, у мезозойських співтовариствах ссавців існували рослиноїдні форми. До останніх належали мультитуберкуляти (Multituberculata), які вперше заявили про себе ще в ранній юрі, а зникли приблизно 35 млн років тому. Зуби мультитуберкулят дозволяли зрізати стебла і насіння рослин, використовуючи передні різці, а потім розжовувати їжу багатозубчастими корінними зубами. За будовою кістяка це були скоріше наземні чи деревні тварини, аніж риючі. У крейдовому періоді поступово згасає лінія триконодонтів, ще продовжують існувати мультитуберкуляти, але з'являються однопрохідні, плацентарні і сумчасті. Звірі розгалузилися на дві групи: примітивних прототеріїв (Prototheria), до яких відносяться сучасні однопрохідні — єхидна і качконіс, та на вище організованих теріїв (Theria), що об'єднують сумчастих та плацентарних. Найдавніші сумчасті відомі з відкладів нижньої крейди Північної Америки, в Європі ж їхні знахідки датуються нижнім еоценом, в Австралії — пізнім олігоценом. В палеоцені чи ще раніше, у пізній крейді, сумчасті розселилися по Південній Америці та Австралії, де бурхливо радіювали й існують понині. Щодо часу появи плацентарних ссавців єдиної думки немає. За даними одних дослідників ця група звірів відома з ранньої крейди, тоді як інші вважають, що вона з'явилися лише у пізній крейді. В ранньому палеоцені плацентарні ссавці швидко еволюціонували і стали домінуючими.
                Вітрина 38.  Наприкінці юрського періоду Лавразія розпадається на Євразію з Північною Америкою, а Гондвана — на Африку з Південною Америкою,  Австралію з Антарктидою та Індостан. В цей час проявляється ларамійське гороутворення. Клімат став дещо м'якшим і вологішим. Тропічні умови у тих областях, що сьогодні знаходяться у помірній зоні, були ідеальними для процвітання мезофільної рослинності, до якої належать деревоподібні папороті-матонії (Mathonia), таурелії (Tuarella) та ін. Більш дрібні види папоротей і трав'янисті рослини зростали у помірній зоні. Пануючу роль ще продовжують відігравати голонасінні. З широко поширених беннеттитових, пальмоподібна вільямсоніела (Williamsoniella) досягала висоти кількох метрів. Буяли цикадові та гінкгові. З хвойних звичайними були таксокладуси (Taxocladus), араукарії (Araucaria), секвої (Sequoia) та ін. За рахунок деревної рослинності в юрі відбувається утворення кам'яного вугілля, зокрема на території України (Львівсько-Волинський вугільний басейн). Різноманітна трав'яниста рослинність була кормовою базою для велетенських травоїдних плазунів.
                Вітрини 39-41.  З юрським періодом пов'язаний черговий розквіт форамініфер. Зростає роль черевоногих (нерінеї) та двостулкових (тригонії, пектени, грифеї та ін.) молюсків, устриці утворювали великі устричні банки. Надзвичайно бурхливо розвиваються філоцератиди — за різноманіттям форм амоніти цього часу навіть перевершують тріасових, з'являється багато їх нових родів, рештки амонітів використовують для стратиграфічного розчленування юрських відкладів. Белемніти були представлені видами ряду белемнітида (Belemnitida). Скелетне утворення на зразок пальцеподібного вістря, розташоване у хвостовій частині цих невеличких (20-30 см) головоногих, добре зберігається у викопному стані. В народі воно одержало назву "чортового пальця". На мілководдях юрських морів процвітають голкошкірі, представлені різними видами морських лілей (Crinoidea). Найбільшого прогресу досягають морські їжаки (Echinoidea), численними є морські зірки (Asteroidea) та офіури.
                Для більшості комплексів юрських комах характерні великі строкатокрилі цикадоподібні палеонтиніди. Специфічними родинами були представлені різноманітні жуки (Coleoptera) і двокрилі (Dipterа), досить добре вивчені за знахідками в Європі та Азії.
                З риб у деяких місцях ще були численними палеоніски, відбувається розквіт кісткових ганоїдів (Holostei) — роди дапедіус (Dapedius), аспідоринхус (Aspidorhynchus), лепідостус (Lepidosteus) та ін., збільшується кількість костистих риб, у морських басейнах починається бурхливий розвиток акулових.
                Триває скорочення чисельності земноводних, але з'являються справжні безхвості та перші хвостаті форми. Спостерігається розквіт крупних рептилій. У морях плавали плезіозаври (Plesiosaurus), пліозаври (Pliosaurus) та іхтіозаври (Ichtiosaurus). Дуже різноманітними були юрські черепахи — плевростерніди, примітивні плезіохіліди та таласеміїди. Серед них були не тільки напівводні та морські, але й прісноводні форми.
                Вітрини 42, 43.  На суходолі блукали велетенські рослиноїдні динозаври — зауроподи. Серед них брахіозавр (Brachysaurus) був найбільшою наземною твариною на Землі за всю її історію. Його довжина досягала 35 та більше метрів, а вага — понад 50 тон. Рослиноїдні динозаври мали надзвичайно маленький головний мозок, маса якого у бронтозавра (Brontosaurus) ледь сягала 0,5 кг, але вони мали розширену ділянку спинного мозку в області крижових хребців, яка керувала м’язами задніх кінцівок і хвоста. 
                Повітряні простори завоювали літаючі ящери, з'являються перші птахи (Aves). Поява останніх — знаменна подія юри. В другій половині XIX століття у відкладах мілководного басейну біля міста Золінгофен (Німеччина) було знайдено спочатку відбиток пера, а з часом — 8 скелетів тварини, що поєднувала у собі ознаки плазунів та птахів. Її назвали археоптериксом (Archaeopteryx). За розмірами цей маленький, вкритий пір'ям і озброєний дрібними гострими зубами хижак був приблизно з голуба. Виходячи з особливостей будови кістяка, він ще погано літав. Найбільш вірогідно, що археоптерикси жили на деревах і могли здійснювати планіруючі стрибки. Останнім часом за археоптериксом міцно закріпилося місце серед птахів, хоча він і не є прямим предком їх сучасних представників. Слід зазначити, що теплокровність чи здатність до польоту на оперених крилах були притаманні не лише птахам та їхнім безпосереднім предкам. Вже знайдено багато решток інших дрібних оперених динозаврів, що мали постійну температуру тіла і могли літати не гірше за археоптерикса. Найцікавішим із них мабуть є мікрораптор (Microraptor) з ранньої крейди Китаю, у якого оперені крила утворились на всіх чотирьох кінцівках. На сьогодні найдавнішим предком сучасних птахів вважається протоавіс (Protoavis), геологічний вік якого оцінюється в 225 млн років, тобто він на 80 млн років "старший" за археоптерикса. Кістяк цієї тварини має багато подібностей з віялохвостими птахами (до останніх належать всі сучасні птахи), але його пропорції і положення центра ваги тіла свідчать про те, що протоавіс ще не міг літати.
                У птерозаврів (Preosauria) — літаючих ящерів, що панували в небі протягом всього мезозою, було легке, вкрите хутром тіло, порожнисті кістки, видовжені голова та щелепи, інколи з безліччю зубів. Їхні крила утворювала шкіряста перетинка, напнута між дуже великими безіменними пальцями передніх кінцівок та тілом. Одні з них були розміром з горобця і полювали на комах. У інших, що вірогідно жили колоніями на приморських скелях і живилися рибою та морськими безхребетними, розмах крил міг сягати 11,5 м. На відміну від птерозаврів, крихітні подоптерикси (Podopteryx), скоріш за все, мешкали в кронах дерев, де полювали на комах, планіруючі між деревами на дивних крилах, утворених задніми кінцівками.
                В юрі триває розвиток ссавців, їхня кількість збільшується, але вони все ще залишаються дуже дрібними.
                Вітрина 44.  Крейдовий період завершує мезозойську еру. Великі географічні (роз'єднання Африки, Мадагаскару і Південної Америки) та кліматичні зміни, що сталися наприкінці мезозою, призвели до перебудов у тваринному і рослинному світі.
                На початку крейди флора за своїм складом майже не відрізняється від юрської. Голонасінні ще широко поширені, однак їхнє панування закінчується до кінця крейдового періоду. Зникають беннеттитові та цикадові, майже вимирають гінкгові. На зміну велетенським папоротям приходять справжні папороті. Розквіт хвойних ще триває. Але найважливішою подією стала поява покритонасінних або квіткових рослин (Angiospermae), які займають вищий щабель еволюційних сходів рослинного світу. Їхнє насіння укладено в міцну оболонку і вони мають спеціалізовані органи розмноження (тичинка і маточка), зібрані в квітку з пелюстками і чашечкою. Квіткові рослини виникли, по всій імовірності, в умовах холодного і посушливого клімату з великими перепадами температур, вірогідно — у горах. В міру поступового похолодання вони захоплювали  нові ділянки. Легко пристосовуючись до змін навколишнього середовища, квіткові рослини еволюціонували з приголомшливою швидкістю, витісняючи голонасінні. Викопні рештки перших справжніх покритонасінних рослин зустрічаються у відкладах нижньої крейди в Західній Гренландії, а у трохи молодших відкладах — в Європі та Азії. Крейдові покритонасінні належали до вічнозелених, тропічних чи субтропічних типів. Серед них були пальми, евкаліпти, магнолії, тюльпанні дерева, айва, лаври, горіхові дерева, платани, олеандри та вербоцвіті. Ці теплолюбні дерева сусідили з типовими рослинами помірного поясу: дубами, буками, вербами, березами. У складі флори були і хвойні (секвої, сосни та ін.).
                Вітрини 45, 46.  З числа головоногих молюсків в крейді продовжують розвиватись амоніти та белемніти. Амоніти-парапахидіскуси (Parapachydiscus), досягали велетенських розмірів — до 2 м у діаметрі. Найбільш характерними із досить різноманітних і численних двостулкових молюсків були іноцерамуси (Inoceramus) до 50 см завдовжки. До середини крейди проіснували своєрідні нерівностулкові молюски-рудисти (Rudistae). Вони чіплялись до субстрату опуклим боком черепашки (до 1,5 м заввишки) і нагадували поодинокі корали келихоподібної форми. Рудисти були широко поширені у теплих окраїнних морях Тетису і брали участь в утворенні коралових рифів.
                В морях склалися сприятливі умови для розвитку форамініфер, радіолярій та губок, які утворили потужні відклади крейди. Серед коралів переважали шестипроменеві (Hexacoralla), що брали участь в рифоутворенні, тоді як восьмипроменеві корали (Octocoralla) зустрічались зрідка. В утворенні вапняків, зокрема кримських, значну роль відігравали моховатки. Різноманітними і дуже численними були голкошкірі, у тому числі й морські їжаки, які мають велике значення для стратиграфії верхньої крейди.
                Багатим і різноманітним був світ комах крейдового періоду. Еволюція цих тварин була тісно пов'язана з еволюцією квіткових рослин.
                Вітрини 47-49.  У морях крейдового періоду бурхливо розвивались хребетні. Акулові репрезентовані майже всіма сучасними родами. Кісткові ганоїди переживають період розквіту. Наприкінці крейди костисті риби (Teleostei) захоплюють як прісні води, так і моря, де конкурують з акуловими. Знайдені в Північній Америці своєрідні велетенські черепахи-архелони (Archelon) досягали довжини понад 4 м та ваги до 4 т. Вони мали широкі ласти та дуже редукований панцир.
                Поступово меншає іхтіозаврів. Ще існують плезіозаври. Найбільшими з них були еласмозаври (Elasmosaurus) — морські ящери завдовжки до 16 м, з довгою шиєю і маленькою голівкою. Різноманітними були і ящіркоподібні мозазаври (Mosasaurus), які живилися, рибою та безхребетними, але, здається, могли нападати і на інших морських рептилій.
                В крейді з'являються змії (Ophidia) — високо спеціалізовані тварини з видовженим, вкритим лускою тілом, що майже втратили елементи кінцівок, а також еозухії (Eusuchia) — справжні крокодили. До останніх належать стоматозухус (Stomatosuchus), — велетенський за розмірами, з плескатим черепом і редукованими зубами, та невеличкий рибоїдний торакозавр (Thoracosaurus).
                Досягли розквіту птеродактилі. В Північній Америці та Євразії був широко поширеним рід птеранодон (Pteranodon), представники якого були одними з найбільших тварин, що будь-коли літали. З розмахом крил до 8 м, довгим беззубим роговим дзьобом і великим кістковим гребенем на голові, вони полювали на рибу та інших водних тварин.
                У наземних хижих динозаврів збільшються не лише розміри, але й знаряддя нападу — зуби та пазурі. Маючи масивні задні ноги та потужний хвіст, ці великоголові ящери швидко бігали. Череп тарбозавра (Tarbosaurus) знайдено в Монголії.
                Більшість птахотазових динозаврів (Ornithischia) крейдового періоду були рослиноїдними формами. З них до амфібіотичних, тобто тих, що пересуваються на двох ногах, належать ігуанодонти (Iguanodontidae) та качконосі (Hadrosauridae) динозаври. Останні мали дуже своєрідний зубний апарат — передні зуби розташовувались у декілька поперечних рядів, в яких число зубів доходило до 50. До орнітоподів — наземних чотириногих, належать стегозаври (Stegosaurus), які досягали довжини 6-9 м і мали подвійний гребінь з кісткових пластин вздовж шиї та спини та озброєний двома парами шипів хвіст; вкриті могутньою бронею анкилозаври (Ankylosaurus) та рогаті цератопси (Ceratops), прикрашені своєрідним  коміром. Перелічені кісткові утворення служили цим ящерам захистом від хижих динозаврів.
                Для крейди характерні зубаті птахи (Odontornithes) — гесперорніси та іхтіорніси. Наприкінці цього періоду з'являються представники сучасних птахів (Euornithes), які втратили зуби і набули рогового дзьоба.
                Порівняно дрібні ссавці крейдового періоду були репрезентовані триконодонтами, симетродонтами (Symmetrodonta) та мультитуберкулятами. У цей час з'являються сумчасті (Metatheria) та плацентарні (Eutheria). Останні є найбільш прогресивною групою звірів. Найдавніші із них — комахоїдні (Insectivora), дали початок майже всім рядам цього підкласу.