Національний Науково-природничий Музей

ССАВЦІ (MAMMALIA)

Перші ссавці з’явилися приблизно 180 млн років тому. Їхніми предками були плазуни. Період розквіту ссавців, коли вони встигли широко поширитися на Землі і зайняти всілякі екологічні ніші, тривав приблизно 60 млн років.
У межах класу ссавців виділяють два підкласи – першозвірі, або яйцекладні, та справжні звірі з двома ін фракласами – нижчі звірі, або сумчасті, і вищі звірі, або плацентарні. З першозвірів до наших днів дожили тільки качконіс та єхидна, які зберегли ряд ознак, властивих їхнім предкам, плазунам. Ці ссавці відкладають яйця, але дитинчата, що вилупилися з яєць, як і у всіх ссавців, живляться молоком матері. Шпори з отруйними залозами на задніх кінцівках у качконоса також не є характерною для ссавців ознакою. Першозвірі – це свого роду живі свідки, що вказують на етап еволюції представників одного класу (плазунів) в інший (ссавців). Живуть качконоси і єхидни тільки в Австралії та Новій Гвінеї. Ця вимираюча група тварин суворо охороняється міжнародними законами. Качконоси ведуть напівводний спосіб життя. Вони будують нори на берегах водойм, в яких самка відкладає звичайно два яйця і насиджує їх. Немовлята, що вилупилися, злизують молоко з «коритця» на животі матері. Єхидни живуть у сухих місцях. Єдине яйце міститься в спеціальній пахвовій сумці, у якій відбувається його насиджування, і вигодовування дитинчати молоком матері.
Назва інфракласу «сумчасті» вказує на наявність у самки виводкової сумки. Новонароджені недорозвинені дитинчата, що нагадують собою ембріони, перебираються в сумку матері. Там і відбувається їх подальший ріст і розвиток. Сумка слугує притулком навіть для дитинчат, що підросли та перейшли на самостійне живлення. Сумчасті ведуть наземний і деревний спосіб життя. Найрізноманітніші і найчисленніші вони в Австралії, деякі види живуть у Південній Америці. Чимало видів сумчастих звірів мають свої аналоги серед плацентарних (сумчастий вовк, сумчастий пацюк, сумчаста куниця, сумчасті летяги та ін.). Приблизно з 100 видів сумчастих в експозиції представлені кенгуру, посум – великий літаючий кускус (Австралія) і опосум (Південна Америка).
Експозиція вищих ссавців починається з неповнозубих, характерною рисою яких є або повна відсутність зубів, або їхня спрощена будова. Живуть ці тварини у Південній та Центральній Америці. Велетенський мурахоїд, незважаючи на свої значні розміри (до 160 кг), живиться переважно мурахами, термітами та їхніми яйцями. Прогодуватись такою «дрібнотою» йому допомагають могутні кігті, які подібно екскаватору руйнують стінки термітників. Витягнута в трубку голова вільно проникає в ходи комах, із рота викидається довгий язик, на який налипають комахи. Відсутні зуби мурахоїду заміняють пісок і галька, що сприяють перетиранню їжі в шлунку. Панцерники (броненосці) – єдина родина ссавців, тіло яких зверху вкрите кістковою бронею. Як і мурахоїди, вони поїдають комах за допомогою довгого липкого язика. Велетенський панголін (ящір) належить до ряду панголінів. Для захисту від ворогів його тіло покрито потужною лускою. У момент небезпеки ящір згортається в клубок.
Мідиці (землерийки), кроти, їжаки та хохуля належать до ряду комахоїдних (Insectivora). Це одні з найпримітивніших плацентарних ссавців, які, однак, широко поширені на всій Земній кулі. Основною їжею для них є безхребетні тварини – комахи, молюски, а також дрібні хребетні, такі як ящірки та дрібні гризуни. Особливо численна родина мідиць, до якої належить близько 200 видів. Серед них найменший ссавець на Землі – етруська білозубка, масою всього до 2 грамів. Мідиці зовні нагадують мишей, відрізняючись видовженою рухливою мордочкою та темним густим хутром. Живуть вони в листовому опаді та в норах. Кроти перейшли до повністю підземного способу життя і лише зрідка виходять на поверхню ґрунту. Це невтомні копальники, що прокладають розгалужену систему підземних ходів, викидаючи на поверхню до 160 т землі на 1 га території.
Рукокрилі, або кажани (Chiroptera), мають довершений ехолокатор, що вловлює відбиті від предметів (навіть комара) ультразвуки. У помірних широтах живуть тільки відносно дрібні комахоїдні кажани. Великі види (летючі собаки і лисиці), що живляться плодами і фруктами, поширені у тропічних широтах. У тропічній зоні американського континенту живуть кажани-вампіри, що пристосувалися в процесі еволюції до живлення кров’ю теплокровних тварин.
Ряд гризуни (Rodentia) – найчисленніша і найрізноманітніша група ссавців. В експозиції музею демонструються білки, земляні зайці (тушканчики), вовчки (соні), бабаки, сліпаки, ховрахи, піщанки, хом’яки, ондатри і нутрії, бобри, шиншили, дикобраз. Характерною рисою гризунів, як і зайцеподібних, є постійний ріст передніх зубів-різців, які постійно сточуються. В Україні живе степовий бабак – промисловий звір у минулому, який зараз охороняється законом. Це найбільший гризун у наших місцях, який селиться колоніями в норах степової зони України. Сліпаки, як і кроти, ведуть підземний спосіб життя. Але на відміну від кротів живляться корінням рослин, їхні очі повністю закриті шкірою, а землю вони риють за допомогою різців. На зиму сліпаки роблять великі запаси рослинної їжі. Оскільки вони можуть заселяти тільки цілинні землі, сліпаки в Україні стали зникати.
Бобри – першокласні будівельники. Завдяки потужним різцям навіть товсті стовбури дерев вони можуть перегризти за одну ніч. Повалені дерева використовуються для спорудження гребель, а кора і гілки – в їжу. Греблі бобрам необхідні для утримання постійного рівня води у водоймі. Ондатру акліматизовано в Україні в 50-х рр. минулого сторіччя. Її батьківщина – Північна Америка. Цей цінний хутровий звір веде навколоводний спосіб життя, будує на воді «хатки» висотою до метра, які є місцями годівлі. Живе ондатра у норах, які риє в береговій смузі. Шиншила – дуже цінний хутровий звір. Його батьківщина – Південна Америка. У наш час цих гризунів охоче утримують як домашніх улюбленців. До родини хом’яко подібних належать досить різноманітні гризуни. Для багатьох з них характерні специфічні органи, наприклад, защічні мішки, а також здатність формувати в норах спеціальні комори для зерна, які можуть містити до 16 кг насіння. Дикобраз – дуже своєрідний представник гризунів. Населяє Азію та Африку. Довгі гострі голки служать для захисту і відлякування ворогів.
Зайцеподібні (Lagomorpha) є найближчими родичами гризунів. Із сучасних зайців найпоширеніший в Україні європейський заєць, або заєць-русак. Хутро цього зайця є неперевершеною сировиною для виготовлення високоякісного фетру. Заєць-біляк у зв’язку з потеплінням клімату з нашої фауни фактично зник. Дрібний заєць-толай живе у пустельних районах Середньої Азії та Африки. Дикий кріль є предком домашніх кролів. Його батьківщина – Іспанія, завезений на територію України приблизно 200 років тому. Кролі, на відміну від зайців, живуть у норах колоніями, кроленята народжуються сліпими й беззахисними.
Ряд хижих (Carnivora) є однією з груп тварин, що процвітає, у класі ссавців. Здебільшого це активні хижаки. Живуть поодиноко або групами. Бурий ведмідь в Україні зберігся тільки в Карпатах. Білий ведмідь – найбільший з наземних хижаків. Його маса досягає 800 кг. Більше пристосований до хижацтва, ніж бурий. Живиться в основному тюленями і молодими моржами. Здійснює сезонні кочівлі. У період розмноження самки концентруються у визначених місцях, «пологових будинках», де збирається до 100 і більше ведмедиць.
Гієни є одночасно і активними хижаками, і падальниками, які повністю утилізують трупи тварин. Смугасті гієни живуть в Азії, а їхні плямисті родичі – в Африці. Останні селяться великими кланами до 100 і більш особин.
З родини собачих вовк – найбільш спеціалізований вид. Він є єдиним предком домашніх собак. Дуже рухлива, витривала, розумна й обережна тварина. Людини уникає, але не боїться. В Україні вовки водяться в усіх природних зонах, крім Криму. У більшості країн Європи вовка винищено. Близький родич його – шакал трапляється на півночі Африки, в Середній Азії та на Кавказі. Останніми роками зареєстровано випадки проникнення шакала на територію України. Гривастий вовк нагадує лисицю на довгих струнких ногах, які дозволяють легко пересуватися серед високої трави в пампасах і окраїнами боліт. Його батьківщина – Південна Америка. Зібравшись у зграї, нападають на овець. Єнотовидний собака – хижак досить умовний. Живиться земноводними, дрібними гризунами, молюсками, яйцями птахів та ін. На території України акліматизований у 1940-х рр. Це єдиний представник псових, що впадає в зимовий сон. Звичайна, або руда лисиця, так добре відома нам з дитинства, живе на величезній території Європи й Азії, а також у Північній Африці. Всеїдна, але основу поживи складають мишовидні гризуни. Фенек – своєрідна мініатюрна лисичка з надзвичайно великими вухами, що вловлюють найтихіші звуки. Житель пісків Північної Африки й Аравії, у випадку небезпеки миттєво закопується у пісок. Песець або «полярна лисиця» населяє винятково Арктику і Субарктику. Узимку ці тварини стають сніжно-білими. У «неврожайні» на лемінги роки, песці масово мігрують. Під час кочівель здатні проходити відстань до 5000 км.
Куницеві складають численну і різноманітну родину. Ведуть наземний, деревний і напівводний спосіб життя. З куницевих у фауні України трапляються: куниця, ласка, горностай, тхір, перев’язка, борсук, видра і європейська норка. В минулому в лісах водилася росомаха. Більшість з цих видів – рідкісні і зникаючі. Видра селиться берегами чистих рік і водойм, багатих на рибу та раків. Притулки у вигляді нір влаштовує на берегах і в прибережних заростях. Хутро багатьох куницевих, особливо соболя і норки, цінується дуже високо. Міцність хутра видри у хутровій справі прийнята за 100%. Харза – найбільша куниця з дуже яскравим забарвленням. Населяє гірсько-тропічні ліси Південно-Східної Азії, широколистяні ліси Китаю, Маньчжурії і Примор’я. Швидко пересувається по деревах, нападає на дрібних копитних. Смугастий скунс населяє Америку. У випадку небезпеки випорскує у ворога секрет хвостової залози, який має дуже неприємний запах. Борсук і медоїд за своїм зовнішнім виглядом мало схожі з куницею і все ж є їхніми найближчими родичами. Калан, або морська видра – єдиний представник родини, що живе в морях. Його хутро дуже високо цінується.
Родина котячих – високоспеціалізована і досить однотипна група хижаків. Живуть на всіх континентах, крім Австралії. Ведуть поодинокий, зрідка груповий спосіб життя. Дикий лісовий кіт заселяє ліси Середньої і Південної Європи і Кавказу. В Україні трапляється в Карпатах, а також у дельтах Дунаю і Дністра. Живиться переважно дрібними гризунами. Незважаючи на те, що лісовий кіт подібний до домашніх кішок, він не є їхнім предком. Домашні кішки походять від степової кішки, яка живе в Африці й Азії і була одомашнена в Стародавньому Єгипті. Барханна кішка і манул – жителі Африки й Азії, живляться дрібними гризунами, ящірками і птахами. Очеретяний кіт, або хаус – сильний і злий звір, що добре пристосований до життя серед очеретяних заростей і колючих чагарників. Манул віддає перевагу кам’янистим нагір’ям і безлісним схилам, де селиться в норах бабаків і ущелинах скель. Звичайний на Кавказі і в Закавказзі. Рись – досить велика кішка з коротким хвостом. В Україні живе у Карпатах, де її чисельність залежить від чисельності козулі, та спорадично в лісах на півночі України. Занесена до Червоної книги України. Каракал зовні схожий на рись, але його рудо-піщане забарвлення свідчить про те, що це житель пустель і напівпустель. Пуму справедливо називають «американським левом». Живе вона у Північній і Південній Америці. Її їжа – від гризунів до мавп і дрібних оленів, зрідка нападає на домашню худобу. Лев зберігся фактично тільки в Центральній Африці. Тигр – мешканець азіатського континенту. Найбільший з котячих – уссурійський тигр. Він живе в Примор’ї і на Далекому Сході. Леопард, або барс, населяє велику частину Африки і південну частину Азії, селиться в савані, тропічних і субтропічних лісах. У Північній і Південній Америці живе схожий з леопардом ягуар. Ця велика кішка віддає перевагу тропічним лісам, охоче плаває, долаючи широкі ріки. Полює на копитних, алігаторів, черепах і рибу. Сніжний барс, або ірбіс, живе у горах Середньої Азії, Монголії, в Гімалаях і на Тибеті. Гепард зовні нагадує більше собаку, ніж кішку. До того ж, подібно до собаки, має пазурі, що не втягуються в подушечки лап. Це найшвидший ссавець, здатний розвивати швидкість до 110 км/год. В Індії та Ірані приручених гепардів широко використовували для полювання на антилоп. Мисливські гепарди були відомі й у Київській Русі.
Цівета і мангуст належать до родини віверових, систематично близької до котячих. Населяють тропічні широти. Цівета виділяє пахучий секрет, що накопичується у спеціальних мішках. Але на відміну від скунса її секрет має мускусний аромат, заради чого цівету розводять у неволі.
Ламантин – морська рослиноїдна тварина, що живиться винятково морськими водоростями. Родич ламантина – стелерова корова, морська тварина масою більше тони. Ці тварини належать до вимираючого ряду сиренових, предками яких були давні хоботні. Зберігши ряд ознак, спільних із слонами, вони одночасно придбали деякі ознаки, загальні з китоподібними.
У діорамі «Ластоногі» експонується декілька видів цього ряду морських ссавців. Вони досить схожі між собою через одноманітність життєвої обстановки – водного середовища. Походять ластоногі від наземних хижаків. У процесі еволюції кінцівки перетворилися на ласти. Найбільший представник – сивуч, або морський лев. Маса самців досягає 1,2 т. Тюлені значно менші і важать 200–300 кг. Живляться ластоногі рибою, а також морськими ракоподібними. Живуть у холодних і теплих водах. У сезон розмноження збираються на суші у величезні лежбища. Тюлень-чернець свою назва одержав завдяки поодинокому спосібу життя. Це єдиний вид тюленів, що живе у Чорному морі. Ці тварини надзвичайно рідкісні і ретельно охороняються всіма країнами чорноморського регіону.
Ряд непарнокопитні в експозиції музею представлено декількома експонатами. Зебра Греви – фоновий африканський вид. Кінь Пржевальського був відкритий великим мандрівником і дослідником М. М. Пржевальським у Центральній Азії в 1879 р. Цей вид,ймовірно, зник в природі у наш час. У зоопарках світу утримується понад тисячи цих коней. Невелике стадо живе також у заповіднику «Асканія-Нова» на півдні України. Невелику групу цих тварин було випущено на волю в районі Чорнобиля після катастрофи на ЧАЕС, де вони успішно акліматизувалися. Кулан населяє пустелі, напівпустелі, степи Передньої, Середньої, Центральної Азії та Тибету. Це кінь, зовні схожий з ослом.
Найвідоміший серед щільнорогих копитних – це європейський, або шляхетний олень. Існує декілька рас цього виду, які одержали особливі назви в різних частинах світу – мазав, ізюбр, бухарський олень, вапіті тощо. Лось – найбільший вид серед сучасних оленів. Заселяє переважно хвойні ліси. В Україні в 1970–1980 рр. розселився на більшій частині території. Зараз чисельність лося різко скоротилася і полювання на нього заборонено. Усі щільнорогі, за винятком північного оленя, рано навесні скидають роги, які до осені, до періоду розмноження, відростають знову.
На особливу увагу серед представників порожнисторогих заслуговує зубр. Це унікальний і найдавніший експонат нашого музею, якому нараховується більше 200 років. Зубр був здобутий приблизно в 1780–1800 р. у маєтку С. Потоцького, тоді ж було виготовлено й опудало. Ядро популяції зубра лежить на території Білорусі в Біловезькій Пущі. В Україні їх тримають у деяких лісництвах. Безоаровий, сніговий і гвинторогий козли живуть у горах Середньої Азії і на півдні Сибіру. Батьківщина гірського барана – муфлона – гірські райони півдня Європи. Успішно акліматизований в Гірському Криму. Муфлон є предком домашніх овець і досі використовується при виведенні нових порід. Порожнисторогі на відміну від щільнорогих не скидають своїх рогів.
Велику групу порожнисторогих становлять антилопи. Вони особливо різноманітні і численні в Африці. До антилоп належить представник давньої еволюційної гілки – сайгак. Ці тварини були поширені від Карпат до Китаю, а загальне поголів’я обчислювалося сотнями мільйонів. До XVIII ст. сайгаки поряд із турами і тарпанами заселяли українські степи. Зараз сайгаки збереглись лише в Казахстані і Калмикії. Сайгаки – типові степові кочівники, що здійснюють регулярні сезонні міграції. За одну ніч вони здатні подолати сотні кілометрів. Вони рухаються з опущеною головою, великі ніздрі «хобота» завжди спрямовані до землі. У ньому розташовані великі носові раковини, що узимку служать радіаторами для підігрівання морозного повітря, а влітку – фільтрами для його очищення від пилу.
До ряду приматів належать мавпи і людина. Тупайя і лемури належать до найпримітивніших напівмавп. Сучасні мавпи поділяються на вузьконосих (мешкають в Африці) і широконосих з Південної Америки. Найвідоміші з вузьконосих – це макаки, мангобеї, павіани, мандрили, гелади, тонкотіли та бабуїни, а також вищі або людиноподібні мавпи – ґібони, орангутани, шимпанзе і горили. Горили – найбільші людиноподібні мавпи, маса дорослих самців сягає 300 кг. Живуть горили у вологих лісах Центральної та Східної Африки. Усі людиноподібні мавпи рідкісні та охороняються законом.


Кускус літаючий



Мурахоїд великий



Бобер



Димчастий леопард



Бородавочник



Гієна плямиста



Бабуїн



Цівета



Орангутан



Рись



Песець



Кітлісовий (фото Brian Scott)

 

Діорама «Сніговий барс»