Національний Науково-природничий Музей

ПЛАЗУНИ, АБО РЕПТИЛІЇ (REPTILIA)

Плазуни, або рептилії (Reptilia) – тварини, що знаменують собою розрив прямої залежності від водного середовища і перехід до цілком наземного існування. Освоєння рептиліями суші відбулося завдякизміні способу розмноження: замість ікринок, з яких з’являються рибоподібні личинки, рептилії здебільшого відкладають яйця, вкриті щільною захисною оболонкою і забезпечені запасом поживних речовин, що дає можливість уникнути личинкової стадії. Відбулися зміни в зовнішній будові – їхня шкіра вже не волога, що боїться пересихання, а суха, вкрита роговими лусками і щитками чи навіть кістковим панциром. Проте серед них є чимало видів, що ведуть водний спосіб життя, часто вони зовсім безпорадні на суші – це і крокодили, і морські черепахи, і морські змії. Все це вторинноводні тварини, тобто вони повернулися у воду, зберігши комплекс ознак наземних організмів, передусім спосіб розмноження шляхом відкладення яєць. Утім, деякі морські змії, що ніколи не з’являються на суші, перейшли до яйцеживородіння – яйця проходять період розвитку в материнському організмі, де й відбувається вилуплення, після чого новонароджені дитинчата залишають його, у деяких навіть розвилося справжнє живородіння – формується плацента, яка зв’язує організм зародків з материнським.
Плазуни – холоднокровні тварини, які ще не мають механізму підтримки постійної температури тіла, їхня енергія у значній мірі залежить від температури навколишнього середовища. Тому найбільша різноманітність їхніх видів і життєвих форм припадає на екваторіальні, тропічні та субтропічні широти, у помірному поясі їх набагато менше, у субарктичному й арктичному поясах вони фактично відсутні. У помірних широтах плазуни переживають холодний час року в стані сплячки (анабіозу), так само, втім, як і найспекотніший період у місцях з посушливим кліматом.
Хоча плазуни, власне кажучи – перший суто наземний клас хребетних, однак вони освоїли різні середовища існування, заповнивши всілякі екологічні ніші, і тому їхні життєві форми вкрай різноманітні. Передусім це, звичайно, стосується вимерлих видів, що, не маючи конкурентів, процвітали на суші в мезозойську еру. Викопні плазуни особливо цікаві, оскільки до них належать численні групи, які колись панували на Земній кулі. Давні групи цього класу дали початок не тільки сучасним плазунам, але й птахам і ссавцям. Сучасна фауна рептилій нараховує близько восьми тисяч видів, ці тварини трапляються не лише на суші, але й у воді, під землею і навіть у повітрі.
Сучасні плазуни поєднують у собі чотири ряди: черепах, дзьобоголових, лускатих і крокодилів.
Черепахи (Testudines) є єдиними представниками найдавнішої групи рептилій-анапсид, які існують і нині. З 26 родин лише 12 дожили до наших днів. Налічують близько 210 видів сучасних черепах. Вони поширені головним чином у тропічних та екваторіальних областях, менше – у помірних широтах. Місця існування черепах виключно різноманітні – пустелі, тропічні ліси, гірські схили, озера, ріки та болота, окультурені землі, узбережжя морів та безкраї простори океану.
Найхарактернішою рисою усіх черепах є кістковий панцир. Щоб панцир мав можливість росту, він розділений на 20–30 окремих платівок, які збільшуються незалежно одна від одної. Вони з’єднані з ребрами, хребцями спинного хребта, тазовим та плечовим поясами.
Деякі види характеризуються тим, що шия з головою можуть ховатися всередині панциря S-подібно та втягуватися у вертикальній площині. Це велетенські морські черепахи, які сягають 600 кг маси та 2 м у довжину та велетенські слонові сухопутні черепахи, а також кайманові черепахи, відомі своєю агресивністю. Такими особливостями характеризується єдиний представник фауни України – болотяна черепаха. Інші черепахи здатні згинати шию вбік. Чимало з них живуть на дні водойм та досить рідко залишають ці місця. Живляться переважно дрібними рибами, на яких чатують та хапають, викидаючи вперед довгу шию (зміїношийні) або втягують з водою (пеломедузи).
Дзьобоголові (Rhynchocephalia). Ряд дзьобоголових плазунів у сучасній фауні представлено однією родиною, до якої належить лише один-єдиний вид. Дзьобоголові – це дуже давня група, що з’явилася близько 165 млн років тому. Їхній сучасний представник, гатерія, або туатара, мало змінився з доісторичних часів. Унікальною особливістю туатари є наявність третього тім’яного ока. Живуть гатерії на дрібних скелястих острівцях поблизу Нової Зеландії, де створено спеціальний заповідник. Тривалість життя до 100 років.
Лускаті (Squamata). З трьох підрядів, об’єднаних у цей ряд, ящірки і змії – найчисленніші групи плазунів. Ящірок у світовій фауні нараховується понад 4000 видів, змій – близько 3000. Двоплази, чи амфісбени – третій підряд лускатих – включає усього близько 140 видів безногих організмів, що ведуть риючий спосіб життя.
Ящірки утворили, мабуть, чи не найбільшу різноманітність життєвих форм, опанувавши різні середовища існування і біотопи. Їх можна зустріти і в кронах дерев, і в безжиттєвих пустелях, і в густих трав’янисто-чагарникових заростях, і на стрімких скелях, і під шаром піску чи ґрунту, у термітниках, і навіть у людських житлах.
Одна з найдавніших і примітивних груп ящірок – гекони – має цілий ряд пристосувань до присмерково-нічного способу життя, як і до переміщення вертикальними площинами. У них великі очі, що не мигають, прикриті прозорою плівкою, яка утворена зрослими повіками. Гекони можуть видавати добре чутні звукові сигнали, але головні особливості стосуються будови пальців, які часто мають складно влаштовані мікроскопічні підпальцеві платівки, щіточки тощо, що дозволяє утримуватися на гладких вертикальних поверхнях і навіть бігати по стелі (саме гекони селяться іноді у будівлях деяких середземноморських країн). У фауні України лише один вид, він занесений до Червоної книги. Це середземноморський голопалий гекон, що живе в Криму.
Інша архаїчна родина ящірок – ігуани, мешканці Нового Світу. Серед них трапляються рослиноїдні види, що є великою рідкістю серед рептилій взагалі, оскільки більшість плазунів – хижаки чи комахоїдні. Інші, наприклад, морські ігуани, що живуть на Галапагоських островах, перейшли до напівводяного способу існування, прекрасно пірнають і плавають, знаходячи їжу (морські водорості) у прибережних водах. Василіски, дивовижні ящірки з гребенем уздовж усього тіла й хвоста, здатні навіть бігти поверхнею води на задніх лапах, так швидко перебираючи ними, що просто не встигають потонути.
Агами, мешканці Старого Світу, за зовнішнім виглядом, що має помітні архаїчні риси, часто подібні до ігуан, оскільки займають у східній півкулі ті ж самі екологічні ніші, що ігуани – у західній. Гірські види агам, пристосовані до пересування у скелях, мають ребристу луску тулуба і хвоста. Пустельні жабоголовки – невеликі за розмірами, з маскувальним забарвленням, часто закрученим у спіраль хвостом, який вони ритмічно згортають і розгортають. Найбільший середньоазіатський вид – вухата жабоголовка – має у кутах рота зазубрені шкіряні шматки, які використовуються нею для залякування ворогів. Жабоголівки можуть швидко закопуватися у пісок, залишаючи на поверхні високо розташовані ніздрі й очі. Екзотичні агамові часто мають примхливі особливості зовнішньої будови. Наприклад, австралійська ящірка-молох вкрита величезними шипами, а шипохвіст, чи дабб (Північно-Західна Африка, Аравійський півострів) має могутній, вкритий шипами хвіст, яким відбивається від своїх головних ворогів – великих змій.
Хамелеони – прекрасний приклад стенобіонтів, тобто вузькоспеціалізованих організмів. Кінцівки, очі, покриви й форма тіла, чіпкий хвіст, довгий язик – усе робить його чудово пристосованим до пересування й полювання у кронах дерев і одночасно досить безпорадним на рівній поверхні чи у воді. Пальці на лапах об’єднані у дві групи (два проти трьох), що створює можливість міцного охоплення гілки. Очі обертаються незалежно одне від одного, обдивляючись увесь навколишній простір навіть при повній нерухомості голови. Язик, який у витягнутому стані іноді довший за тулуб з головою, ще й здатний стрімко (у соті долі секунди) викидатися, схоплюючи здобич виїмкою-присоском, зволоженим липким секретом. Живляться хамелеони в основному комахами і дрібними безхребетними, лише найбільші поїдають зрідка дрібних ящірок чи пташенят. Повільний у рухах хамелеон зовсім позбавлений можливості врятуватися втечею від хижака. Тому іноді його стратегія захисту – маскування (як це властиво деяким дрібним африканським видам брукезій, що успішно маскуються під листки), іноді ж – залякування. В обох випадках йому притаманна здатність, що прославила його, змінювати забарвлення і малюнок. У боях із суперниками хамелеони також швидко змінюють забарвлення, набуваючи зухвалої яскравості, і сильно роздуваються. Часто використовують як зброю свої примхливі вирости – гребені, роги, зубчасті луски, і пускають у хід зуби.
На прикладі сцинкових ящірок переконливо простежується процес еволюційного переходу від «ящіркоподібних» форм до «змієподібних». У першу чергу це стосується форми тіла та кінцівок. Легко побачити, як у межах деяких груп сцинків від виду до виду тіло подовжується, а відстань між кінцівками збільшується, самі ж кінцівки зменшуються, меншою стає і кількість пальців (як це видно на прикладі змієящірки Чернова), у крайньому стані редукції кінцівки зовсім зникають. Відбуваються ці зміни при адаптації до риючого способу життя – адже чимало видів сцинків живуть у пустелях, де вони найчастіше буквально «плавають» у товщі піску. У деяких сцинків очі вкриті зрослими нерухомими і прозорими повіками (голоочки), що також є ознакою, характерною для змій. Іноді у зрослих повіках є «віконце» (золотава мабуя). Деякі сцинки мають очі, які майже цілком занурені під шкіру. Живляться сцинки в основному дрібними безхребетними, є серед них і вегетаріанці.
Справжні ящірки – найвідоміші і характерні представники ящірок. Прудка ящірка, що легко відкидає хвіст, відома кожному з дитинства. Живородна ящірка, родичка прудкої, одержала свою назву за здатність народжувати живих дитинчат у північних ділянках свого ареалу, що простягається за Полярне коло (це найбільш холодостійкий вид рептилій). Серед скельних ящірок Кавказу є справжні види-амазонки: їхні популяції складаються з самих самок, вони розмножуються без участі самців, відкладаючи незапліднені яйця, з яких знову-таки виводяться самі самки. Це явище називається партеногенез. Існує експериментальна популяція партеногенетичної вірменської ящірки, яку акліматизували майже 50 років тому назад на території України, у районі м. Житомира.
Амфісбени виділені в окремий підряд, мають подібність до величезних дощових хробаків. Їхнє тіло вкрите не лускою, а скоріше кільцеподібними пасками, кінцівок, як правило, немає або залишаються лише рудименти передніх, очі сховані під шкірою, а хвіст тупий і короткий, схожий за виглядом на голову. Пристосовані до риючого способу життя. Поширені головним чином у Південній Америці, трапляються й на Піренейському півострові. Живляться ґрунтовими безхребетними і комахами, найчастіше – мурахами і термітами.
Безногі веретільницеві ящірки часто страждають від своєї подібності до змій. У фауні України їх два види – веретільниця ламка, поширена широко у лісовій зоні, і жовтопузик, що водиться тільки в Криму і включений до Червоної книги України.
Найбільші ящірки сучасної фауни – варани. Велетенський комодський варан перевищує у довжину 3 м. Трохи менший, але теж дуже великий водяний варан демонструється в окремій діорамі. Усі варани – і великі, і дрібні – агресивні хижаки з могутніми щелепами, також вони можуть бити жертву чи ворога гнучким хвостом. Їхній укус небезпечний, бо, хоча варани неотруйні, часточки здобичі, що застрягають між зубами і розкладаються, створюють можливість зараження крові.
Серед ящірок лише два види дійсно отруйні, це мешканці Америки – отрутозуби.
Цікаво, що і серед змій не так уже багато отруйних видів – менше 15% від загальної кількості видів, яка на даний час сягає понад 2900 (у фауні України 10, чи, за іншими даними, 11 видів). Однак людина, як правило, ставиться з недовірою до всіх безногих плазунів.У багатьох народів образ змії присутній у міфологічній і фольклорній символіці, уособлюючи іноді підступність, зло та смерть, іноді ж – мудрість, шляхетність і зцілення. Сам біблійний князь пітьми сатана набув вигляду змія, що спокусив прабатьків людства у раю. Але у грецькій міфології бог-цілитель Асклепій (у римлян Ескулап) з’являється у вигляді змія, що врятував народ від хвороби й смерті, він зображується з ціпком, оповитим змією. Від цього міфу походить і емблема медицини – чаша, оповита змією, а також назва одного з видів змій – ескулапового полоза (рідкісного і зовсім неотруйного, занесеного до Червоної книги України).
Спочатку змієподібна форма тіла виникла, ймовірно, як адаптація до риючого способу життя чи до пересування сипучими ґрунтами, але виявилася перспективною також при рухові у воді й у густій рослинності. Характерний погляд змій, які ніколи не моргають – результат зрощення повік, що стали прозорими і захищають очі у різноманітних умовах. А роздвоєний язик, що безперервно тріпоче, це не «жало», а орган нюху й дотику, що доставляє хімічні сигнали із зовнішнього середовища до ротової порожнини.
Змії надзвичайно різноманітні за способами життя, поведінки, розмірами, малюнком і забарвленням. Найбільші за розмірами змії – удави. Вони неотруйні, але можуть бути небезпечними саме через свої розміри і спосіб полювання на здобич здавленням кільцями могутнього тіла. Вони зберегли рудименти задніх кінцівок у вигляді маленьких кігтиків. Живуть удавові змії у тропічних і екваторіальних широтах обох півкуль.
Найчисленніша родина змій – вужові, які здебільшого цілком безпечні для людини, хоча серед них є й отруйні види. Більшість вужових не має отруйних залоз і зубів, а ті з них, що мають отруйний апарат (тигрові вужі, бойги, стрілка-змія, батіжкові змії та ін.), не в змозі застосувати його до людини – їхні отруйні зуби містяться в глибині пащі (задньоборознисті змії). Тому отруйні вужові здатні вкусити лише невеликих тварин, що складають їхній раціон, паралізуючи здобич при проковтуванні. Однак найбільші з них, наприклад бумсланги, бувають іноді смертельно небезпечні і для людини. Серед вужових спостерігаються дивні випадки своєрідного захисту шляхом мімікрії – «наслідування» у забарвленні і малюнку неотруйних змій отруйним: такими є деякі дуже гарні королівські і молочні змії, подібні до отруйних коралових аспідів, що мають яскраве застережне забарвлення. Представники вужових у фауні України – вужі звичайний та водяний, а також занесені до Червоної книги мідянка та п’ять видів полозів – абсолютно неотруйні.
Морські змії – вторинноводні живородні тварини, як правило, з вертикально сплощеним тулубом і хвостом, надзвичайно отруйні. Отрута використовується ними головним чином для вбивства здобичі і діє миттєво – інакше вражена риба мала б час укритися в тісних тріщинах коралових заростей і стати недоступною для змії.
Отруйні передньоборознисті змії представлено родинами аспідових, до яких належать вищезгадані морські змії, та гадюкових, що включають також як підродину гримучникових. Складно влаштований отруйний апарат з отруйними залозами (видозмінені слинні), довгі отруйні зуби, пронизані каналом і розташовані в передній частині пащі, а також складна система кісток, що виконують роль важелів, які приводять отруйні зуби у вертикальне положення при відкриванні рота, забезпечують їм можливість нападу на істот набагато більших за себе (у тому числі й людей). Тому отруйний апарат використовується цими зміями не тільки для добування їжі, але й для захисту від ворогів. Однак кусають змії великих тварин і людину вкрай неохоче, лише у випадку прямої погрози своїй безпеці – отрута заощаджується для полювання. Для попередження про себе чимало отруйних змій мають різноманітні пристосування і сигнали, перший з яких – голосне застережне шипіння. Усім відома загрозлива поза кобри, що піднімає передню частину тіла і розгортає «каптур», який розтягується розсовуванням кількох ребер. При цьому на спинному боці каптура багато видів мають малюнок у вигляді ока чи двох очей для відлякувати ворога, що нападає ззаду. Деякі види кобр вводять отруту не тільки шляхом укусу, але і вибризкуванням її через канали отруйних зубів в очі супротивникові – такими є плююча (Південно-Східна Азія) і африканські черношийна й ошийникова кобри.
Коралові аспіди звичайно мають яскраве, добре помітне застережне забарвлення і малюнок із червоних, чорних, жовто-зелених кілець. Гримучі (ямкоголові) змії на кінці хвоста мають «брязкальце», утворене залишками виповзків, яким роздратована змія видає досить голосний звук, коли вібрує кінчиком хвоста. Друга назва цієї підродини – «ямкоголові» відбиває їх унікальну особливість – наявність термолокатора у вигляді двох ямок між ніздрями й очима, за допомогою яких змії виявляють теплокровну жертву навіть у темряві.
З усіх змій фауни України отруйні лише гадюки – звичайна, степова і лісостепова, два останніх види рідкісні, занесені до Червоної книги України. Отруту змій використовують для приготування найцінніших сироваток і ліків, для чого змій відловлюють і утримують у серпентаріях, де періодично «доять» їх.

Крокодили (Crocodylia або Loricata) займають особливе положення серед рептилій через те, що вони за деякими особливостями будови є ближчими з одного боку до динозаврів, яких пережили майже на 60 млн. років, а з іншого – до птахів, ніж до інших сучасних плазунів. Ряд особливостей будови крокодилів, у першу чергу досконалість нервової, кровоносної та дихальної систем, дозволяє вважати їх найбільш високоорганізованими серед усіх рептилій.
Крокодилів у сучасній фауні 23 ви–ди, що об’єднані у 4 родини. Усівони хижаки, найбільші з них часто небезпечні для людини, хоча чимало серед них і невеликих, або ж вкрай спеціалізованих до живлення виключно рибою (як, наприклад, гавіали). У певному сенсі людина являє для існування крокодилів більшу небезпеку, вподобавши його гарну за фактурою шкіру для виготовлення дорогих виробів, як то портфелі, гаманці чи взуття.
Необхідно відзначити, що упереджене ставлення до плазунів з боку людини є невиправданим, але нерідко саме воно спричиняє винищення цих тварин без будь-якого сенсу. Чимало видів рептилій є рідкісними і перебувають під охороною.


Пантерний хамелеон



Матамата



Ящірка зелена

Окулярна кобра



Промениста черепаха


Прісноводні черепахи



Гатерія (туатара)



Отрутозуб жілатьє