TRITURUS DOBROGICUS (KIRITZESCU, 1903)
ТРИТОН ДУНАЙСЬКИЙ

Ряд Хвостаті земноводні - Caudata Scopoli, 1777 або Urodela Latreille, 1825

Родина - Саламандрові - Salamandridae Goldfuss, 1820

Рід Тритони - Triturus Rafinesque, 1815

Тритон дунайський, Triturus dobrogicus (Kiritzescu, 1903), один з 14 європейських і західноазіатських видів цього роду, на території України представлений двома підвидами: номінативним, Triturus d. dobrogicus (Kiritzescu, 1903), який поширений в пониззях Дунаю і Дніпра (певно, Дністра і Бугу) в Одеській і Херсонській областях, і Triturus d. macrosomus (Boulenger, 1908), який в Україні зустрічається на території Паннонійської низовини Закарпатської області.

Довжина тіла цього виду в середньому близько 115 мм, від близьких видів тритонів цієї групи відрізняються в першу чергу більш подовженим тілом, при цьому число тулубних хребців звичайно дорівнює 16 - 17, а індекс Вольтершторфа (WI - відношення довжини передньої кінцівки до відстані між передніми і задніми кінцівками) звичайно менше 54,0 %. Піднебінні зуби мають вигляд двох подовжених ліній, які зближуються в передній частині і розширюються в задній. Передня частина морди дещо заокруглена, очі невеликі, голова відокремлюється від тулубу незначним звуженням. Хвіст трохи сплощений з боків. Плавальні перетинки на передніх кінцівках відсутні, а на задніх трохи розвинуті при основі пальців. Шкіра крупнозерниста, загальний фон її забарвлення складається з коричнево-чорних тонів з темними плямами зверху, на нижньому боці голови, шиї і далі на боках зустрічаються білі плямки. Черево яскравого червоно-оранжевого кольору з великими чорними плямами, які часто зливаються одна з одною, що іноді складає враження розвитку червоно-оранжевої плямистості на чорному фоні. У шлюбний період у самців на верхній частині тіла є зубчастий (фестончастий) гребінь, який від голови доходить до основи хвоста, переривається і продовжується далі по верхній і нижній частинам хвоста. Після закінчення сезона нересту гребінь різко зменьшується в розмірах, проте повністю не зникає (за цією ознакою і за більш опуклою клоакою проявляється статевий диморфізм).

Статус.  ІІ категорія Червоної книги України - "вразливі види"; вид також входить дo списків Додатку ІІ Бернської конвенції ("види тварин, які підлягають охороні").

Біотопи.  За поширенням на території Закарпаття дунайський тритон пов’язаний з заплавними біотопами. Тут він може зустрічатися на заливних луках, у болотах, заростях кущів і на змінених антропогенних ділянках. У дельтах Дунаю і Дніпра відмічений у спепових біотопах: розлиттях малих річок, ямах з водою, плавневих ділянках. За матеріалами спеціальних досліджень, на Закарпатті зустрічається на ділянках із висотами не більше за 125 м н. р. м., у пониззі Дунаю до 50 м н. р. м.

Чисельність і тенденції до зміни.  За даними обліку на Закарпатті, його чисельність досягає 5 - 12 особин на 100 м берегової лінії або 1 екз. на 1 - 50 м² площі водойми. За матеріалами інших досліджень, щільність популяції дунайського тритона тут складає в деяких місцях 60 екз. на 100 м берегової лінії, а в пониззі Дунаю до 150 (околиці Вилкового). У травні 2002 р. чисельність тритона цього виду у водоймі площею 20 м² складала 0,4 екз. / м².

Особливості біології.  Пробудження після зимової сплячки на Закарпатті відбувається десь у березні (іноді в кінці лютого). Дані щодо розмноження фрагментарні і обмежуються відомостями про пачаток сезону спарювання, який припадає на березень - квітень. Шлюбні ігри відбуваються в слабкопроточних і стоячих водоймах, у каналах, канавах. Самка відкладає кожну ікринку окремо, загортаючи її в листя підводних рослин. Більшість личинок закінчує метаморфоз у кінці липня - серпні, проте деякі залишаються у воді до жовтня. Для самок, мабуть, властиві пропуски сезонів розмноження. Не виключено, що дунайський тритон більш стійкий до впливу підвищених температур, що дозволяє йому мешкати в південнішних ділянках ареалу (у порівнянні з гребінчастим тритоном), і це також визначає його поширення на низовині Закарпаття. Після закінчення сезону размноження ці тритони залишають водойми і бувають активними майже до кінця жовтня. Для зимових схованок на суші використовують практично тіж самі укриття, що й гребінчасті тритони: нори, порожнини, трухляві дерева тощо. Мабуть ці тварини здатні зимувати і у воді. Статевозрілими робляться у віці близько 2 років, максимальна тривалість життя 10 років.