TRITURUS MONTANDONI (BOULENGER, 1880)
ТРИТОН КАРПАТСЬКИЙ

Ряд Хвостаті земноводні - Caudata Scopoli, 1777 або Urodela Latreille, 1825

Родина - Саламандрові - Salamandridae Goldfuss, 1820

Рід Тритони - Triturus Rafinesque, 1815

Тритон карпатський, Triturus montandoni (Boulenger, 1880) - один з 14 європейських і західноазіатських видів. Ендемік Карпат і Татр. Монотиповий вид.

Тварини невеликих розмірів, довжина тулубу (разом із хвостом) самців близько 75 мм, самок 80 мм. Піднебінні зуби у вигляді двох паралельних у передній і таких, що розходяться в задній частині, ліній. На відмінність від багатьох інших видів тритонів, у самців спинний гребінь не розвивається, проте є добре помітний (до 5 - 8 мм) темний ниткоподібний відросток, довжина якого при переході до наземного способу життя після закінчення сезону розмноження різко зменьшується (до 1 мм). Тіло у поперечному розтині квадратно-округле, шкіра під час перебування у воді в сезон розмноження гладенька, після його закінчення дрібнозерниста. Забарвлення досить мінливе, але в ньому найчастіше присутні жовто-коричневі і оливкові тони (самки дещо світліші), посередині спинної сторони проходить світла смуга, на боках тіла є темні плями і крапки, черево оранжеве до червоного без плям. У шлюбний період у самців верхня частина хвоста більш темна, нижня із світлоблакитною смугою, задні лапи і клоакальні губи майже чорні (у самок жовті). Відомі неодноразові випадки гібридизації карпатського тритона із звичайним тритоном (Triturus vulgaris). Такі гібриди поєднують у собі зовнішні морфологічні ознаки обох видів і для них характерні розвиток невеликого спинного гребіня, довга хвостова нитка, плямистість черева.

Статус.  ІІ категорія Червоної книги України - "вразливі види"; вид також входить дo списків Додатку ІІ Бернської конвенції ("види тварин, які підлягають особливій охороні").

Біотопи.  Найчастіше пов’язані з гірсько-лісовою частиною, проте нерідкі і в субальпійському поясі (на полонинах). Вертикальне поширення: звичайні на висотах 400 - 500 (до 900) м н. р. м., хоч можуть зустрічаться вище і нижче цього рівня.

Чисельність і тенденції до зміни.  За даними обліку на Закарпатті, чисельність у сезон розмноження в типових місцях життя коливається від 20 до 80 особин на 100 м берегової лінії. Вивчення виду в Івано-Франківській і Львівській областях показало, що чисельність карпатських тритонів на місцях нересту досягає 18 - 20 особин / м², за іншими даними 15 - 25 особин / м². Після закінчення сезону розмноження і з переходом до наземного способу існування тритони розосереджуються і їх зустрічальність на маршрутах падає. Дані спеціального дослідження в кінці червня 2004 р. в Карпатах на Ужокському перевалі (кордон Львівської і Закарпатської обл., N 49^o 00.051, EO 22^o 53.768) показали, що чисельність цих амфібій у перерахунку на 100 м маршруту наближається до 120 особин.

Особливості біології.  Початок весняної активності багато в чому залежить від висоти місцевості над рівнем моря, погодних умов і найчастіше припадає на квітень - травень, а ви-ще в горах на початок червня. Вважається, що тритони цього виду достатньо стійкі до дії низьких температур. Їх знаходили в нерестових водоймах з температурою води близько 0-4^оC. У сезон розмноження карпатські тритони займають водойми різних типів із стоячою або напівпроточною водою (як великі і постійні, так і мілководні тимчасові), неодноразово відмічали випадки, коли для місць нересту використовувалися дорожні калюжі, утворені автотранспортом на путівцях. Відкладанню ікри передують шлюбні ігри. Ікру (всього близько 30 - 80, максимум до 250 ікринок) самка розміщує по кілька штук на листі підводних рослин. Тривалість ембріонального розвитку пов’язана з температурою води і звичайно цей період продовжується два тижні, хоч у холодні сезони може бути довшим. Личинкова стадія триває до 3 місяців, але в деяких випадках личинки не встигають пройти метаморфоз за один теплий сезон. Під час життя у воді відмічена денна і присмерково-нічна активність. Залишають водойми карпатські тритони в липні - на початку серпня. На суші тварини притримуються звичайно вологих місць життя (прибережних ділянок біля озер, канав, струмків). Активними залишаються приблизно до кінця жовтня, після чого уходять на зимівлю. Для зимівельних укриттів використовують нори, порожнини під камінням, трухляві пні. Є дані, що окремі особини можуть зимувати у воді. Статевозрілими, скоріш за все, робляться на 3-му році життя.